Коли я ще не ходила до школи поруч зі мною завжди була моя бабуся, але не мама. Я знала, що мама є, але виховувала мене бабуся. Я думала, що це нормально і так і має бути, але прийшов час йти до школи і я побачила, що всіх дітей ведуть їх мами, а тільки мене моя бабуся. Тому я запитала чому так, чому мама не веде мене до школи. Бабуся не знала, що відповісти тому відповіла, що життя свого не уявляє без мене та дуже любить. Від тоді я більше не запитувала про маму.
Пройшло трохи часу я трохи підросла та дізналась сама, чому поруч немає мами. Моя мама вийшла вдруге заміж, а я проживаю з маминою мамою. Новий мамин чоловік був проти мене і сказав, щоб мама обирала або я або він. Як би це не звучало, але мама обрала його.
Я успішно закінчила школу, навчалась на другому курсі університету і моєї бабусі не стало. Я довго сумувала за нею, адже вона мене виростила, я її дуже любила. Вона замінила мені обох батьків. Зараз я залишилась сама. Ще коли бабуся була здорова вона залишила мені в спадок свою квартиру аби я надалі мала де жити.
Пройшло трохи часу і на порозі вже моєї квартири я побачила свою маму. Вона казала, що прийшла через те, що її чоловік вигнав з дому і вона хоче жити зі мною. Я її не впустила до будинку. Нехай виганяє чоловіка та живе у квартирі, то її квартира, до чого тут я? Я чула через двері, як вона казала, що я безсовісна та невдячна. Але за що я маю дякувати? Вона мене ще зовсім маленьку залишила й обрала чоловіка.
Після закінчення університету я вийшла заміж. У мене хороший чоловік, він мені завжди у всьому допомагає. Згодом я народила сина. Дивлячись на нього я не могла зрозуміти, як можна таке маля залишити заради чоловіка. Позаяк це зробила моя мама.
Зараз ми з моєю мамою не спілкуємось. Ви вважаєте я погана донька? Я не заперечую. Але я нікого не кидала і не соромлюсь цього.
