Разом з братом близнюком ми були сиротами. Мама загинула при народженні, а тато помер коли нам було по одному року. Тому нас виховувала татова сестра зі своїм чоловіком. Батьки у спадок залишили нам трикімнатну квартиру. Ось нам вже було по 18 років, я працював та паралельно навчався і ми вирішили продати цю квартиру, а натомість купити собі окремо в іншому районі по двокімнатній.
Оскільки квартира була гарна, простора, то її швидко купили. Ми отримані гроші поділили навпіл і далі кожен ними розпоряджався як хотів, або купував житло, або витрачав на свої потреби. Я не став довго тягнути в пошуках нової квартири для покупки. Вже через два тижні я купив собі двокімнатну квартиру і вже почав робити ремонт.
Мій брат отримані гроші вирішив не відкладати, а почав жити “на широку ногу”. Він купував собі все, що хотів це були й дорогі речі та нові гаджети. З друзями поїхав відпочивати в іншу країну. Настав час коли він вирішив купувати собі квартиру, але оскільки більшість коштів він витратив його бюджет дозволяв йому купити однокімнатну стару без ремонту квартиру. Як тільки ми з тіткою дізналися, що він витрачає гроші ми намагалися його зупинити, але він нікого і слухати не хотів, сказав, що це не наша справа і не потрібно йому ніяких порад.
Пройшло два роки. В мене все склалося добре, мене підвищили на роботі та ремонт був уже давно закінчений. Брат знайшов дівчину, вона вже була вагітна від нього. Одружуватись вони поспіхом, адже терміни вже не малі й скоро народжувати. Ось на наш день народження він зі своєю дівчиною прийшли в гості для того аби привітати мене, але, як не дивно, брат ще з порогу почав говорити щось про квартиру.
Він не соромлячись запитав чи не хотів би я, щоб ми помінялись квартирами, адже у них скоро народиться дитина і з дитиною буде мало місця в його однокімнатній. Я дуже розлютився. Чому я так тяжко працював, економив гроші, не купував собі нічого нового з одягу і тепер маю чути таку пропозицію від брата? Та я стримався, щоб не почати сварку і вирішив жартома перевести тему та відмовивсь.
Вперше за стільки років я побачив таку істерику. Можливо брат був у відчаї, але його крики: “Тобі шкода для власного брата” і схоже до цього зробили мені боляче. Зараз брат вже більше ніж два роки не спілкується зі мною.
Нам завжди казала тітка: “Різні у вас характери, але ззовні ви схожі”.
