Зазвичай люди думають, що у старшому віці не слід розпочинати нові стосунки, але є все-таки деякі, які не бояться осуду інших і будуть стосунки навіть коли їм вже далеко за 60 років.
Так сталося і зі мною. Мені вже 65 років, я себе добре почуваю, у мене все є, окрім коханого чоловіка поруч. Тому я вирішила зайнятися влаштування свого особистого життя, не зважаючи на мій вік. Мої діти дорослі, чоловіка вже давно немає. Я маю власну однокімнатну, але велику квартиру і живу поки що там сама.
Чоловік декілька років тому покинув цей світ. Правда ми ще раніше розлучились та разом не жили. Ще коли діти були малі, то терпіли один одного заради них, а вже коли виросли, ми розійшлися.
Як кажуть “бачу мету – не бачу перепон”. Ось так і вийшло, що на одній з виставок у театрі я познайомилась з чоловіком який старший від мене на 2 роки. На вигляд чоловік охайний та вихований. Ми почали спілкуватися та разом ходити в театр, через певний час він запропонував мені зустрічатися. Оскільки я мала власну квартиру, я запропонувала йому переїхати до мене.
Ми разом прожили не довго, вже через три тижні я попросила його покинути мою квартиру. Ми не пройшли перевірку побутом: Іван розкидав свої речі по квартирі, не прибирав за собою, міг взути ходити по квартирі. Моя квартира стала схожою на квартиру з минулих часів, без ремонту.
Він не хотів йти на поступки, не вмів домовлятися, завжди намагався довести свою правоту.
Що б я не попросила зробити чи допомогти він не хотів робити, аргументував це тим, що вік уже не дозволяє так багато працювати.
Я не хотіла прожити залишок своїх днів з такою людиною як він. Ми навіть у дрібних питаннях не могли дійти до спільного рішення. Ось через це ми з Іваном не разом.
