Моя свекруха вигнала мене на роботу, а тепер хоче аби я не працювала. Я ось тепер думаю чи не маніпулює вона мною.
Я народила дочку за декілька місяців до подій, які відбуваються зараз в нашій країні.
Багато підприємств закрилися, зарплатню зменшили, адже люди не працювали й відповідно настала криза.
Я була в декретній відпустці сім місяців. Моя свекруха почала надокучати мені, що я не працюю, а тільки сиджу вдома і відпочиваю.
Оскільки ми жили разом з нею у квартирі й вона постійно мені це повторювала невдовзі моє молоко зникло від постійних нервів. Тому не було іншого виходу і довело перевести дитину на штучне вигодовування, пощастило, що вже почався прикорм і я хоч трохи погодувала.
А на прикорм і каші звісно потрібні гроші.
Я не мала іншого вибору ніж зробити так, як хоче свекруха. Дочку я залишила на свекруху, оскільки вона вже давно не працює. Тоді ще не потрібно виконувати якусь велику роботу, щоб дивитись за ним, а сама вийшла на роботу.
Кожен день я чула одне й теж, що я тільки їм хліб за її гроші й не працюю взагалі.
Оскільки я за професією юрист, то роботу знайти не складно, я мала досвід і легко знайшла роботу.
Дочка росла, почала повзати, потім ходити. За декілька місяців після того, як моя свекруха доглядала дитину вона сказала, що їй важко і вона стомлюється. Вона сказала, що дитина вже непосидюча і вона просто не встигає за ним в силу свого віку.
І знаєте що? Вона зараз каже, що я погана мати, адже залишила свою дитину на неї, а сама працюю і не виконую свої материнські обов’язки, а на роботі проводжу якнайбільше часу аби менше бути зі своєю дитиною.
Цій жінці неможливо догодити. Зараз вона вимагає, аби я звільнилася і далі була в декреті разом з дитиною.
Я можу працювати й дистанційно, моя професія це мені дозволяє. Тому зараз я знову вдома разом з дочкою і паралельно ще працюю і консультую людей, я заробляю на хліб і собі й дитині. Зараз свекруха мовчить, бо я вже роблю як вона хоче.
Та я гадаю, що так довго не буде. Вже скоро вона знайде іншу причину мені дорікати та буде знову невдоволена мною.
