Я сама винна у своїх проблемах, але як тепер виправити ситуацію не знаю. Моя совість не дає мені спокійно жити, але розумом я розумію, що потрібно мовчати. Я не хочу так жити, але сказати правду мені також стp _ашно.
З Анатолієм я познайомилась у місцевому кафе. Ми різні особистості, але обоє хотіли стосунків, тому ми почали зустрічатися. Нам разом було добре, ми гуляли та жили безтурботним життям, але коли я сказала, що хочу серйозних відносин він просто зник і я його не бачила.
Я близько пів року сумувала та намагалася зібратися силами, але потім я зустріла Максима. Він зовсім інший ніж Анатолій. Максим врівноважений, толерантний, вихований, серйозний. У нас не було любові з першого погляду, але ми спілкувалися і з кожним днем я відчувала, що закохуюся в нього.
Рік ми зустрічалися, а потім він запропонував мені переїхати жити до нього. Пройшло ще трохи часу і Максим покликав мене заміж та ми одружились. Оскільки ми вже одружені та обоє хотіли дітей вирішили не відкладати цю справу. Декілька років ми намагалися, але у нас нічого не виходило.
Оскільки я не могла довго завагітніти ми почали віддалятися один від одного. Одного з вечорів ми посварились. Я під впливом емоцій не втрималась і сказала багато зайвого, тому вирішила піти прогулятися. Гадки не мала куди йти, але ноги самі мене вели. І ось я прийшла у кафе і вирішила добре відпочити. У цьому ж кафе я зустріла Анатолія.
Не знаю як це вийшло, але тієї ночі я була разом з Анатолієм. Зранку я швидко зібралася та пішла додому. З Максимом у нас все добре, виявилось, що він переживав де я та не міг заснути всю ніч. Пройшов місяць після тієї ночі з Анатолієм і я вагітна. Навіть подумати страшно, що це дитина не Максима.
Коли народився наш син я стала ще більше переживати. Адже син був білий і очі зовсім не такі як у чоловіка і волосся не такого кольору. Син росте, а мене все не полишають ці думки. Сказати правду чоловіку я не можу, адже кохаю його і просто не витримаю якщо ми розлучимось.
