Я ніколи не думав чи хочу мати власних дітей. А якщо говорити відверто, то я взагалі їх не хотів мати.
Я познайомився з гарною дівчиною Олею і відразу її повідомив, що більш з усього я ніколи не зможу мати дітей разом з нею. Я в цьому був не дуже впевнений, тому що ніколи не здавав відповідних аналізів.
Діло в тому, що ще бувши малим, років дванадцять мені було, я захворів “скарлатиною”. Тому я і думав, що тепер не зможу мати дітей. Завжди чув від старших, що якщо хлопець перехворіє на цю хворобу, то дітей уже мати не зможе ніколи.
Та я не дуже цим переймався. Оля також не хвилювалась, адже любила мене і їй було байдуже на це.
Ми одружились. Через два роки дружина сказала, що вагітна. Ми обоє були шоковані цією новиною. Пройшло трохи часу і дружина народила донечку. Але я не був впевнений, що ця дитина моя. Оля говорить, що дитина моя, адже ніколи не зраджувала мені.
Звісно дива бувають, але це просто шок. Напевно варто все ж таки здати аналізи й перевірити чи я можу мати дітей.
Спершу я навіть зрадів, дружина народила, отже ми тепер повноцінна сім’я. Все як годиться. І люди б нічого не говорили, адже ми одружені й дорослі люди.
Та мої батьки постійно повторювали, що ця дитина не моя і взагалі не схожа на мене. Але як вона може бути схожа, їй тільки чотири місяці. Зараз він дише спить та їсть.
Постійно чуючи ці слова я почав сумніватися. А раптом дружина мене обманює і дитина не від мене, раптом дружина каже не правду. Але я люблю Олю та хочу бути з нею завжди поряд.
В моїй голові зараз дуже багато різних думок, і яке правильне рішення прийняти. Як зробили б ви на моєму місці?
