Я більше не хочу вас бачити, чому я маю вас терпiти? – кричала Олена до своїх синів. Одному хлопчику було два роки, а іншому п’ять.
Олена не кохала чоловіка за якого вийшла заміж, він багатий, але старший від неї. Мати своїх дітей також не хотіла, бо не бачила себе в ролі матері.
Разом з чоловіком вони прожили п’ять років і він сказав, що Олена має обрати або розлучення або народження дітей. Тому вона вирішила, що краще народити дітей. Ось вона народила двох синів.
Від їхнього народження вона взагалі не доглядала за дітьми, за неї доглядали дітей няні.
Але через два роки після народження меншого сина чоловіка не стало. Оскільки він був заможний, то всі його збереження та майно перейшли у користування Олени та синів. Але Олена вже не той час мала іншого чоловіка з яким таємно зустрічалася і хотіла бути з ним, але ось діти не входили в її плани.
Жінка не довго думаючи вирішила віддати синів до дитячого будинку аби їх усиновила сім’я, яка буде їх любити більше. Хлопчики плакали та благали не залишати їх, але Олена тільки сказала:
– Ви для мене тягaр, а ваш тато вже не повернеться.
Вона залишила дітей без будь-яких сумнівів. Навіть трьох тижнів не минуло від того як чоловіка не стало. Вже коли прийшов час приймати багатства чоловіка офіційно, виявилось, що заповіт складений тільки на синів, а Олена нічого не отримає.
Після цього Олена почала вимагати аби їй повернули дітей, але синів уже усиновила пара, яка хотіла мати дітей, тому вже нічого не повернути.
Будинок перейшов у володіння сім’ї, що усиновила дітей, а Олену виставили на вулицю з порожніми руками.
