Я народився та ріс у великій родині. Оскільки я був найстаршим у нашій родині всі клопоти з виховання чи догляду за меншими братами були покладені на мене. В той час коли мої однолітки проводили час на свіжому повітрі, гралися м’ячем та навчалися, я доглядав менших братів, готував їсти для усієї родини, прибирав у будинку, прав одяг.
Після закінчення школи, я мріяв далі продовжити навчатися, але доля вирішила інакше. Наші батьки розлучились, ще коли найменшому брату було 1 рік. Мама не могла вийти на роботу, бо їй потрібно було бути поряд з дитиною, тому замість неї пішов на роботу я. Я не пішов на навчання, а пішов працювати. Від тоді вся родина була на моїх плечах.
На довгих сім років я забув про себе і працював, щоб забезпечувати родину. Коли середньому брату виповнилося 18 років, я вже не міг далі так витримати, тому я все залишив на нього та поїхав працювати якомога далі від дому. На заробітках я зустрів дівчину з сусіднього села моєї області. Я відразу закохався в неї й з часом зробив пропозицію. Відгуляти весілля ми вирішили пізніше, спочатку хотіли мати вдосталь грошей, щоб самим все організувати. Але спочатку у нас була мета купити власне житло. Я не хотів більше приїжджати додому де виріс.
Та все ж одного разу я повернувся додому аби забрати всі свої речі та переїхати до нареченої. Але вдома я був дуже здивований. Брат на якого я все залишив, швидко одружився, адже його дівчина була вагітна, і пішов жити до неї. Найменший брат, ще не досягнув повноліття, але вже працював на роботі й забезпечував родину. Моя мама взагалі сором втратила, вона дозволяла собі приводити залицяльників додому, і в той самий час не зважала на дітей.
Коли я приїхав додому брат щиро зрадів, він подумав, що я більше не поїду і знову буду допомагати, але я навіть не думав про це. Я забрав усі свої речі й повідомив, що більше допомоги від мене не буде. Зараз я маю про кого піклуватися, але найголовніше, що і про мене теж піклуються.
