Кожен раз коли ми намагалися разом з чоловіком серйозно поговорити все закінчується однаково. Не рідко було таке, що після сварки ми не говорили декілька днів.
Мій коханий дуже суровий та рішучий. Як би я його не просила чи не переконувала, все одно все буде так, як він сказав.
Але ми дуже сильно кохаємо один одного і завжди в домашніх справах добре розуміємо одне одного, навіть без слів.
Ми маємо дочку. Її звати Яна, їй зараз дванадцять років. Я хочу ще одну дитину, без різниці хто це буде, хлопчик чи дівчинка.
Я вважаю, що це велике щастя мати дітей від коханого, постійно бути поруч з дитиною, няньчити її. В цей час ти ніби сам молодшаєш.
Але чоловік був проти дітей. Він не любить коли діти плачуть, вередують, ці памперси й так далі. Тим більше він не хоче більше часу приділяти дому, адже він також допомагає з дітьми.
Чоловік працює анестезіологом, отож він має добре вдома відпочивати, щоб бути на роботі уважним та зібраним.
Але одного дня, він мене просто шокував своїм питанням. Зранку коли ми тільки прокинулись він запитав, чи не проти я стати мамою для хлопчика, чудового хлопчика.
Я втратила дар мови на хвилину.
Коханий далі говорив:
– Вчора, коли я був на роботі, до нас привезли хлопчика, якому терміново потрібна була операція. Цей хлопчик з сиротинця. І все було добре, операція пройшла успішно. Але коли я її виводив з наркозу, він розплющив очі та подивився на мене темно карими очима й запитав: – Тато, це ти мене врятував?
Я далі мовчала, чоловік говорив:
– Кохана, ти завжди хотіла ще дітей. Заберімо хлопчика до себе. Я не знаю, що ти скажеш, але на мою думку, це буде дуже правильно.
Я розуміла, що чоловіка сам цього хоче, а це багато значить. Та й рішення він прийняв, тому не стала перчити.
Ми почали готувати всі необхідні документи та навідувати хлопчика у лікарні. Тільки він мене не називав мамою. Це слово я почула від нього, тільки тоді коли він уже був у нас вдома і зранку я йому поставила сніданок на стіл. Тоді він сказав:
– Мамо, дякую. Ти дуже смачно готуєш. – І обняв мене за талію.
