Хочу відразу вам сказати, щоб ви правильно мене розуміла, що я фізично не зраджував. Для мене зрадою стало те, що із незнайомою мені жінкою, я спілкувався коли ми їхали в тролейбусі на дуже пікантні теми зі свого особистого життя. Навіть з дружиною я ніколи не говорив на такі теми.
Не так давно, ми разом з дружиною переїхали жити в село, неподалік міста. Цей переїзд ми планували багато років та відкладали гроші, щоб здійснити свою мрію. Як тільки ми назбирали чималу суму грошей, то купили будинок. З села до міста близько 15 кілометрів. Але це нас влаштовувало, адже ми маємо власне авто.
Все сталося в той день коли наш автомобіль зламався і я не мав іншого вибору, ніж доїхати на роботу тролейбусом. Ще й так випало, що того ж дня я був записаний до психолога та мав тренування у спортивному залі. Як завжди зранку у тролейбусі багато людей. Учні їдуть до школи. Та на щастя я зміг зайняти місце, щоб сидіти. Ми проїхали дві зупинки й в тролейбус зайшла жінка. На вигляд їй стільки років, скільки й мені. Я поступився їй своїм місцем. Коли ми їхали, то декілька разів ще випадок наші погляди зустрілися.
Протягом усього свого робочого дня я думав про неї. Не розумію, чому вона постійно була у мене в голові. Можливо, через те, що вона виглядала дуже гарно і була гарно одягнена. Такій жінці не пасує їздити у громадському транспорті. В таких вишуканих речах, вона б мала їздити на власному авто, можливо навіть з власним водієм.
Щоб не запінитися до психолога я йшов у швидкому темпі. Я взагалі не люблю запізнюватися, до того ж це мала бути наша перша зустріч, тому я поспішав. Мій друг мені порадив цього лікаря, бо психолог якого я раніше відвідував тепер проживає в іншому місті. Отож я ще навіть не встиг привести своє дихання в норму як зайшов у кабінет і відразу дуже здивувався. У кабінеті сиділа жінка, якій я зранку поступився місцем у тролейбусі. Оце зустріч.
Ми добре поговорили. Я їй сказав свою думку, що така жінка не має їздити у громадському транспорті. Вона відповіла, що її машина проходить плановий огляд на СТО, тому вона змушена була їхати тролейбусом. Оце так. Я дуже здивувався, тим що мені настільки легко було з нею говорити. Я вийшов з кабінету під впливом емоцій.
Ось тоді я й зрозумів, що зраджую. І жодного фізичного контакту у нас не було. Та те, як ми спілкувалися на мою думку навіть занадто відверто. Після нашої зустрічі я ще кілька разів бачив її в тролейбусі та ми мали розмову. Нам навіть не заважали багато людей у салоні. Я дуже захоплювався нашою розмовою. Про що ми говорили ніхто навіть не здогадувався. Мені було дуже легко з нею спілкуватися. Я вперше зміг відкритися і розповісти про те, що мене хвилює та повністю довіритися.
