Звати мене Іван, я виріс в дитячому будинку: мама відмовилась від мене ще в роддомі, ніхто мене не всиновив, там я і жив.
Після того, як я вийшов з дитячого будинку мені дали квартиру, там я і жив.
Влаштувався на роботу в супермаркет і там познайомився з своєю майбутньою дружиною. ЇЇ звали Аліна
Дружина старша за мене на 10 років. В той час у мене не було друзів, які б відмовили мене від шлюбу.
Тестю я сподобався, він казав, що я дуже хазайновитий. Після того, як моя дружина вмовила продати мою квартиру, я перетворився з хазяйновитого хлопця в безрукого дармоїда.
Дружина мене не захищала від нападок її батьків, в яких ми змушені були жити, я терпів, бо мені нікуди було іти.
Я думав, ось народиться дитина і буде краще, але дружина дітей не хотіла. Так я промучився довгих 6 років, а потім моя дружина пропала. Пішла на роботу і не повернулась.
Потім виявилось, що у неї був коханець і вона пішла до нього, як тільки виявилось, що вона вагітна.
Вона приїхала лише один раз щоб попрощатися і підписати документи на розлучення.
Коли Аліна поїхала, тесть сильно захворів і я почав його доглядати.
І тоді він почав мені говорити:
– Я знаю, що я тебе ображав, зараз у мене вже немає здоров’я і донька мене залишила, якщо хочеш, можеш здати мене в будинок престарілих. Я не ображусь, бо знаю, що я на це заслуговую.
Я пішов до нього і вперше в житті обійняв:
– Так, ви з своєю донькою багато крові у мене випили, але мстити і здавати Вас в будинок престарілих я не буду. У мене ніколи не було батька, так станьте мені не тестем, а батьком.
Я поступив в універстет на заочне навчання, закінчив його, тепер я директор мережі магазинів.
А нещодавно я познайомився з жінкою, вона розведена, її чоловік не хотів дітей.
Ми почали зустрічатися, я привів її додому і тесть сказав мені:
– З нею ти будеш щасливим, вона хороша людина, не те, що моя донька, одружуйса з нею, народжуйте діток.
Я так і зробив, тесть переписав на мене будинок, у мене з дружиною народився синочок, тесть його дуже любить, балує, з рук не спускає. Каже, що він схожий на нього в дитинстві.
А на День народження сина, коли йому виповнився рік, свекор подарував нашому сину сімейну реліквію – фамільний годинник.
У мене налагодилось сімейне життя, тестю вже 90 років, він ще бігає, як молодий.
А зовсім недавно прийшла його донька, сказала, що їй немає де жити.
Але тесть їй сказав:
– А ти коли звідси йшла про мене подумала? Ні. Ти подумала як і на що я буду жити? Ні, не подумала. Тоді чому я маю думати про тебе, про дорослу жінку? В твоєму віці пора вже думати про себе самій. Йди, тепер це не твій дім, а дім мого сина.
Його донька пішла і мені, якщо чесно, було її шкода.
Адже у неї було все: батько, який її любив, дах над головою, чоловік, який багато років терпів її приниження – вона позбулася всього.
Зате в нас тепер є все: любов, розуміння і щастя.
Синочок уже ходить в перший клас, ми завели собаку. Лабрадора, який дуже людить дітей. Тепер чекаємо на поповнення в родині адже скоро у нас народиться донечка.
