Петро півгодини стояв біля крамниці антикваріату. Чоловік розглядав товари, не міг вибрати нічого. – Вам щось підказати? – підійшов до нього продавець.
– Можливо… Важко відповісти ! – зітхнув покупець. – Я зайомлюся з майбутніми сватами. Вони дуже багаті, а сват відомий художник і любитель старовинних речей. Я дуже схвильований!
– По якій причині? Це прекрасна ситуація. Я Вас проконсультую і підберу відмінний презент! – запевняв чоловіка інтелігентний продавець.
– Ой, тут складна ситуація! Моя дружина працює просто швачкою, а я елетрик. Що у нас спільного з художником і власницею салону краси?
– Все буде дорбе! Простіше всього порозумітися з майбутнім сватом. Запитайте свата про його роботи, а потім скажіть, що Ви захоплюєтесь його творчістюю. Ви точно порозумієтеся з ним в такому випадку! – відповів продавець.
— Господар крамниці антикваріату допоміг Петру і з вибором подарунка. Продавець показав старовинну музичну шкатулку. Чоловік придбав унікальну і дорогу річ, подякував старому консультацію.
Дорогою додому Петро придбав собі діловий костюм і годинник. Чоловік був дуже схвильованний. З однієї сторони, він радів, що у доньки буде хороша родина. Мати нареченого пообіцяла прийняти Оксану в салон на ресепшн. Водночас, розумів, що вони з іншого соціального кола.
– Доню, ти обідала? – запитав Петро, коли прийшов додому.
– У мене немає часу, татку. – У мене стільки справ… – відповіла Оксана, працюючи за комп’ютером.
– Ти постійно зайнята! Я уже давно казав тобі знайти в фейсбуці мого давнього друга, а ти все не маєш часу! – дорікнув Петро.
– Тату, як ти собі це уявляєш? Багато Микол Івановичів в фейсбуці. Це ж на кожен профіль потрібно зайти, до того ж, половина з них без фото … Як думаєш я зможу знайти твого Миколу? – посміхнулася дівчина.
– Ой, тоді добре! – сказав батько. – Не бачу нічого складного! Ми були дуже дружні з ним в дитинстві: разом в школі вчилися, ділилися найпотаємнішим. Якби ми ще й досі дружили, обов’язково підтримав би мене в такий непростий ситуації …
– Тату! Я уже тобі пояснювала, батьки Кості такі ж люди, як і ми! Та не бійся ти їх так.
– Звичайно, у нас же теж хороми і здоровенне подвір’я! – сказав із сарказмом Петро.
– Як скажеш. Завтра сам у всьому переконаєшся.
– Так. Якщо не знепритомнію від хвилювання …
Оксана важко зітхнула, і продовжила займатися тим, що планувала. Вона знала, що якщо батько втовкмачив собі щось в голову, то переконувати марно.
Наступного дня, Петро побіг в барбершоп. Зробив стрижку, підстриг бороду і одягнув діловий костюм, чоловік став відчувати себе краще. Але потім знову почав переживати.
– Ви тільки подивіться! Які багатства! Оксано, у них тенісний корт і поле для гольфу? – злякано поцікавився чоловік.
– Тату! Припиняй! Розслабся і отримуй задоволення! – розсердилася дівчина.
– І правда, Петро, закінчуй! Ти ще навіть з ними не познайомився. Якби вони були снобами, то вже точно не дозволили б сину одружуватися з донькою електрика, – сказала дружина.
– У них дворецький і слуги є? – стояв на своєму чоловік.
– Звичайно є! Але не прислуга, а помічник по дому. Поміркуй сам, як одна людина може впоратися, з таким великим господарством і будинком? – відповла Оксана.
– Ну звичайно… – з іронією відповів батько.
Авто зупинилося біля великих воріт. Зустрічати сватів вийшла сама господиня будинку.
– Вітаю! Мене звами Маргарита. Як доїхали? Дуже рада нашому знайомству!
Маргарита широко посміхнулася майбутнім сватам і повела до будинку. Батьки Оксани, перший раз бачила таку розкіш і пишність.
– А де ж господар будинку? – запитав Петро.
– Зараз прийде. У ванні кран почав раптом протікати, то він його лагодить. Так ви сідайте, будьте як вдома. Адже не чужі люди, свати як ніяк! – знову широко посміхнулася Маргарита.
“Треба ж, такий важливий джентельмен, і сам кран логодить!” – подумав Петро.
– Доброго дня! – Петро почув до болю знайомий голос.
Оглянувшись, чоловік побачила господаря будинку, і мало не зомлів. Перед нею стояв друг дитинства.
– Миколо! Це ти?! – радісно вигукнув Петро, і кинулася в обійми друга. – Петро! Друже! Я ж тебе багато років вже шукаю! – промовив Микола, заплакавши від щастя.
Чоловіки сміялися і плакали від радості, нікого не помічаючи навколо. Їхні дружини і діти дивилися з подивом на двох чоловіків, які на перший погляд здавалися абсолютно різними. Худенький, в спортивному костюмі господар будинку, і діловий, в красивому костюмі і з дивовижною стрижкою і бородою гість.
– Микола, ти такий діловий і стильний. Не те, що я. Зовсім немає часу на себе, – посміхнувся Микола.
– Ой! Це ж я до тебе на зустріч вирядився. Знав би ти, Миколо, скільки я нервів своїх витратив. Як же я боявся нашої зустрічі!
– Джельтенмени, ми звичайно дуже раді зустрічі давніх друзів, але шашлик холоне, а ми дуже голодні! – сказала Мирослава.
– І правда, ходімо до столу! – запросив Микола.
– Бачиш, тату, я все–таки знайла твого Миколу, – засміялася Оксана. – А ти їхати сюди боявся! Я ж казала, ваші свати дуже прості і добрі люди!
– Ти маєш рацію, доню! Про такого свата, я навіть мріяти не смів! – засміявся Петро.
Костя підійшов до Оксани, і обійняв дівчину:
– Чудово! Я так боявся свого тестя. Знаєш, я все життя слухав татові розповіді про друга Петрика. Складається враження, що я дуже добре знаю твого тата.
– Аналогічно! – засміялася Оксана.
