Тільки не подумайте, що я горе-матір. Або людина яка готова за будь-яких обставин зробити аб орт Ні, це зовсім не так. Однак я щиро вдячна близьким, які не дозволили мені цього зробити. Вони зробили усе для того, щоб моя дитина народилася. І я перед ними тепер у вічному боргу. Я була тоді геть дурною!
Все тоді було перед моїми очима, наче якась бульварна історія чи мелодрама по телевізору.
Я дуже любила танці. Тому, коли виникла можливість потрапити до хореографічної школи, я нею, звісно, скористалася. Моїм партнером став Микола. Йому було вісімнадцять років, а мені – сімнадцять. З першого танцю між нами з’явилася “хімія”. Це було якесь неймовірне відчуття, таке зі мною ніколи раніше не траплялося. Однак я намагалася більше думати про свою майбутню кар’єру та досягнення. Пізніше я вступила до педагогічного університету. Наче в житті все добре було.
Але потім виявилося, що я вагітна від Миколи. Для мене це стало справжнім стресом та великим випробовуванням. Я не була готова до такого і не знала, як мені правильно вчинити в такій ситуації. До того, термін був – майже три місяці!
Поговорила зі своєю подругою Юлією. Вона порадила мені одного лікаря, який допоміг би позбутися небажаної вагітності. Попросила Миколу:
– Мені потрібні гроші на аборт. Я зараз не готова до народження дитини.
Мій хлопець та за суміцництвом – партнер по танцям насторожено відреагував на мої слава. Та сперечатися не став. Микола сказав, що візьме гроші у батьків для цього. Однак єдина умова для цього – поїхати разом до його батьків та все розповісти начистоту.
На розмову зі своїми родичами він взяв моїх батьків. Я такого не очікувала і навіть не була готова до цього. Коли він встиг зізнатися в усьому моїм? Це було дуже дивним для мене.
Батьки Миколи жили у місті, та чомусь ми поїхали до них на дачу в якесь село. Я тоді навіть не розуміла, що відбувається. Коли ми приїхали та сіли до столу в бесідці для обговорення теми аборту, наші батьки почали говорити щось незрозуміле про створення сім’ї та збереження нашої дитини. Я не могла повірити! Вони ж лише мали подбати про аборт та звернутися до хорошого спеціаліста.
Виявляється, натомість мої батьки та родичі Миколи вирішили, що наша дитина повинна народитися. А далі ще гірше – вони сказали, що відтепер їхній дім – мій дім! Яке вони мають право вирішувати щось за мене? А мене навіть нічого не запитували. Просто – повідомили про те, що чекають онука чи онучку! І не дадуть нічого мені зробити! А ще – тепер я у них буду знаходитися в заручниках! Я в якусь колонію потрапила чи що?
Я нервувала, гнівалася, навіть посуд там побила. Уявляєте: у мене мої батьки навіть телефон забрали! Я була відрізана від усього цивілізованого світу! Який жах! На прогулянку виходила з супроводом. Зі мною завжди були або Микола, або його батьки!
Я навіть розмовляти з ними не мала бажання! Це було несправеливо – мене ув’язнювати таким чином. Я прагнула навчатися – а мене направили в академічну відпустку! Я хотіла ходити з подругами до ресторанів, а мені доводилося запихатися фруктами і овочами під серіали на телевізорі. Своїм подругам я навіть написати не могла, щоб вони мене врятували. А в цьому будинку на мої бажання ніхто не реагував. Тільки у мене з’являвся якийсь план втечі – завжди знаходився “план перехвату”!
А через декілька місяців у мене почалися болі у животі. Вони були страшенними. У мене розпочиналися пологи і мене направили у відділення. Микола весь час був зі мною тоді. Він, молоденький батько, нічого не боявся. А його батьки – тим більше, намагалися допомогти в усьому.
У мене були важкі пологи. Я хотіла відмовитися від дитини, яка мені все життя зіпсувала. Та коли принесли до мене крихітну дівчинку, якесь сяйво мене торкнулося. Я приклала донечку до грудей і відчула незбагненне щастя!
Я щиро вдячна батькам Миколи за підтримку Лише зараз я розумію, навіщо вони так робили. Я пишаюся своїми свекрами та батьками!
