А більше ти нічого не хочеш. Ти знаєш, що в мене й так грошей немає. А сама сиділа з дорогим телефоном, який коштував як чотири нових телевізорів.

Я працюю в будинку для людей похилого віку. Скільки душевних історій сталося за час моїх чергувань. Та ця бабуся мене вразила.

Лідія Петрівна потрапила до нас кілька років тому. З її слів як тільки дочка з зятем отримали від неї документи на квартиру, то одразу вказали їй її майбутнє місце мешкання. Старенька не жалілася на умови. Вона навпаки говорила, що все добре. Але ж притулок є притулок. Хай навіть й золотими вікнами. Вона розуміла, що дочка її просто покинула. Й не помилилася. Та приходила лише на свята та й то не завжди. Навіть не телефонувала.

Кілька днів тому я стала свідком розмови мами з дочкою.
– Купи мені, будь ласка сюди якийсь старий телевізор. Я питалася, мені дозволили.
– А більше ти нічого не хочеш. Ти знаєш, що в мене й так грошей немає.
А сама сиділа з дорогим телефоном, який коштував як чотири нових телевізорів.
– Я ж не для себе.
– Так ти ще й хочеш моїм коштом комусь допомогти.
– Не комусь, а тобі. Що б ти у майбутньому не так нудилася, коли твій син тебе сюди запроторить як ти мене. Бажаю тобі й самій тут опинитися та відчути що це таке бути покинутою власною дитиною.

Бачили б ви обличчя дочки. Вона прямо вибігла з кімнати жінки. А мені хотілося аплодувати їй за сміливість. Старенька навіть не випустила жодної сльози. Видно її серце скам’яніло від того, що вчинила дочка.

Оцените статью
А більше ти нічого не хочеш. Ти знаєш, що в мене й так грошей немає. А сама сиділа з дорогим телефоном, який коштував як чотири нових телевізорів.