Андрій того дня мав вихідний, тому був вдома. Чоловік відпочивав та не мав ніяких справ. Дружина з дочкою пішли у парк гуляти, щоб Андрій зміг добре відпочити. Як раптом хтось подзвонив у двері. Андрій встав та пішов відчиняти. За дверима він побачив чоловіка. Він посміхався та простягнув руку, щоб привітатися. Андрій також привітався.
– Я зайду? Далеку дорогу подолав аби приїхати. Мене звати Славік. Я із Федюківки, з нашого села, пам’ятаєш?
Андрій відійшов, щоб чоловік зайшов у квартиру. Славік зайшов і почав оглядати квартиру, спочатку зайшов в одну кімнату, потім в іншу й у ванну. Потім запитав де вони можуть поговорити. Андрій сказав, що на кухні, поставив чайник на плиту та на стіл тарілку з солодощами. Славік сів за стіл, наче він тут господар та почав розмову:
– Думаю ти й сам розумієш, що у наш час знайти роботу в селі важко. Мій син випускається цього року з одинадцятого класу. І я хочу, щоб він продовжив своє навчання в університеті. Але де йому зупинитися немає. Тому я згадав про тебе, до того ж ми рідня, отож думаю ти не будеш заперечувати якщо мій Олег буде жити в тебе. Він ще хлопець молодий, переживаю, щоб не зв’язався з поганою компанією. А ти за ним будеш приглядати.
– А чому ви думаєте, що я не проти. Я не давай оголошення, що шукаю квартиранта.
– Ти що, ніякий він не квартирант. Він тобі рідня. А рідня ж має допомагати рідні.
– Перше, ви мене поставили перед фактом, а не запитали, друге я вас добре пам’ятаю. Ви мого батька колись підставили, коли разом на роботі працювали. Ви солому додому крали, а все спихнули на мого батька.
– Та коли ще це було. Вже і батька твого на цьому світі немає, а ти нагадав це.
– Так ви самі сказали, що рідня має допомагати рідні, а не зло робити. І я не збираюся вашого сина пускати жити у своїй квартирі. Ви можете орендувати квартиру для нього або поселити у гуртожиток.
– Але це дорого ж.
– А ви як хотіли, щоб ваш син жив у мене? Щоб я за ним опікувався, годував, платив комунальні послуги вищі, бо він буде і водою і світлом користувати. І я маю сам платити за це? Останній раз я повторюю, я не буду брати вашого сина до себе у квартиру.
– Твій батько такий був, і ти такий самий як і він. Впертий та безсердечний. І добре, що тоді я все на нього переклав. Хоча б так помстився.
– Забирайтеся з моєї квартири.
Чоловік ще довго висловлював своє незадоволення. Йшов на вихід і ще щось бурмотав. При виході зустрів дружину Андрія і дочку, але Славік швидко вийшов з квартири.
– Тато, а що це за дядько?
– Цей дядько випадково до нас зайшов, – відповів Андрій.
Коли дочка лягла на обідній сон, Андрій розповів ситуацію, що сталося доки їх не було. Чоловіка це роздратувало. Невже він давав оголошення, що шукає квартирантів. Вже четвертий рік до нього телефонують знайомі з села, щоб він дозволив їхнім дітям пожити у його квартирі. Він ні в кого нічого не просив, усе заробив власними силами. Коли навчався проживав у гуртожитку, а потім і на квартирі. І все добре, зараз усе має для хорошого життя. То чому він тепер має дозволяти чужим дітям жити у його квартирі. Він навіть з ними не знайомий. Або таких, як Славік, що навіть не соромно говорити прямо в очі.
Можливо Андрій помиляється, але квартира його і він сам має вирішувати чи буде ще хтось жити з ними чи ні.
