«А немовля вам непотрібне?» – запитала мене дівчинка з дитиною у руках

У понеділок зранку я йшов на роботу і до мене підійшов дівчинка з немовлям на руках. Вона була одягнута у брудну, стару одежу.

– Дядю, а вас є дружина? – запитала дівчина

-Так.

– А діти?

– Немає. – здивовано відповів я.

Ми з дружиною вже давно хотіли дітей, але Людмила не могла завагітніти. Ми вже навіть думали усиновити дитину з дитячого будинку.

– А немовля вам непотрібне? – раптом запитала дівчинка

Я був шокований.  Мені уже сорок вісім років, а дружині – сорок чотири. Так, ми дуже хочемо дитину! Ми завжди чекали, що станеться диво і моя дружина завагітніє, але диво не відбувалось.

Ми з дружиною були у багатьох лікарів, усі вони говорили, що ми здорові і розводили руками. Ніхто не міг пояснити чому ми не маємо дітей.

 – То берете дитинку? – перепитала дівчинка.

– Як ти називаєшся?

 – Я Олена, а сестричка – Василина.

– Ти мені віддасть сестричку задарма?

– Так, бо не маю чим годувати. Вона не їсть гречки і картоплі, бо мала ще.

– Мене звати Андрій. А твоя мама не буде сваритись, якщо ти немовля віддасть?

– Ні, вона буде рада. Мама уже декілька днів п’є і дитину навіть на руки не хоче брати.

Я зрозумів, що сім’я неблагополучна тому і старша дитина віддає чужим людям молодшу. Невже я дійсно мав зустріти цих дітей та забрати до себе. Можливо, так мені було написано долею.

– Давай, я запитаю твою матір чи дійсно можна забрати сестричку?

– Добре, я зараз проведу. Ми тут недалеко живемо.

Я пішов за нею, але бачив, що дівчинка дуже сумна.

– Ти ще за щось переживаєш?

– Я сумувати буду за сестричкою, але з вами їй буде краще. А то ми не маємо, що їсти.

– То може я тебе також до себе заберу?

 – Добре, я дуже б хотіла жити з сестричкою.

 – А за матір’ю сумувати не будеш?

 – Ні. Я завжди голодна, а вона на мене кричить. Нас сестричкою мають забрати у дитячий будинок.  От, сподівалась, хоч сестричці батька і матір знайду.

Мені дуже жаль було тих дітей. Я в той момент думав: «Невже може рідна мати, так халатно ставиться до своїх рідних дітей».

Ми з Оленою постукали у двері і нам відкрила жінка у стані алкогольного сп’яніння.

 – Ви працівник органів опіки і піклування? – запитала вона.

 – Так. – збрехав я.

 – О, як добре. Я вже давно хочу, щоб ви забрали їх у дитячий будинок. Я не маю часу за ними доглядати і немовля постійно плаче .

 – Добре, я забираю дітей. – сказав я і взяв на руки немовля.  Ми з дітьми пішли до мене додому.

Вдома я дружині розповів звідки в мене діти і вона дуже здивувалась. Людмила сказала, що вона погоджується, щоб вони з нами жили. Вона була щасливою, бо давно мріяла  про дитину.

Ми з дружиною звернулись в органи опіки і піклування та розповіли про неблагополучну сім’ю. Сказали, що хочемо вдочерити дітей. Вони погодились і дозволили, дівчаткам жити в нас.

Через декілька місяців ми зібрали усі потрібні документи і стали офіційно батьками дівчаток.

Зараз усі ми дуже щасливі і дякуємо долі, що тоді я зустрів дівчинку з немовлям.

Оцените статью
«А немовля вам непотрібне?» – запитала мене дівчинка з дитиною у руках