Моя найкраща подруга дуже прямолінійна, ми дружимо вже близько 30 років. Те, що вона говорить все, що думає і часто не може втримати язик за зубами я знаю і спокійно до цього ставлюсь. Але нещодавно вона перейшла межу.
В мене є донечка, вчиться у 9 класі. Моя Христя завжди була повненькою дівчинкою. Але я цьому уваги не придавала. Я люблю щось смачненьке приготувати, а наша сім’я любить поїсти.
Проте донька відрізняється від нас. Вона чудово розуміє, що має лишню вагу і хоче її позбутися. Бо вік такий. Вона хоче подобатися хлопцям, модно одягатися. Тому, сидить на дієтах, старається займатися спортом, я готую їй окремі страви. Взагалі, я помічаю, що вона їсть всього один раз на день. Часто я змушую її їсти. Я дуже хвилююся за неї, бо боюся, що зіпсує собі здоров’я.
Раніше чоловік дозволяв собі сказати лишнього про її вагу, але я швидко йому рот закрила. Так само Валя, подруга моя, теж періодично дорікала мої донечці, що та забагато їсть.
Нещодавно я святкувала свій день народження. Я наготувалася і запросила тільки найближчих: батьків і свою найкращу подругу Валю.
Я ледве вмовила Христю сісти з нами за стіл. Вона боїться щось на людях їсти, бо їй одразу в тарілку заглядають. Коли ми всі сиділи за столом та об’їдалися, Христя жувала сирі овочі. Потім я принесла торт і розділила всім по куску. Христі теж, бо вона солодкого взагалі мало їсть, але мою випічку полюбляє. Тим більше, дитина весь вечір нічого не їла.
Але тут, моя подруга, забирає їй з-під носа тарілку з тортом і каже:
— А тобі куди? Ти себе бачила? Тобі худнути треба. Бо щось по тобі не видно, що ти скинула вагу.
Мені наче ніж в серце. Я не витримала і сказала:
— Валя, вставай, тобі вже пора додому.
— Чому? Чекай, це через те, що я сказала? Так я ж для її блага.
— Через таких як ти, моя дитина з дому лишній раз соромиться виходити. Повсюди ті, що люблять пхати ніс, не у свої діло і свою нікому не потрібну думку виголошувати. Тобі то що, яка вона? Ти за своїми дітьми пильнуй і за собою!
— Та добре, як знаєш! Я пішла.
Після того, як Валя вийшла, за столом всі мовчали, а Христя побігла у свою кімнату.
Мені боляче бачити, як моя донька кожного разу плаче через такі дурниці. А люди не розуміють, як їхні необдумані слова можуть ранити. Я б не хотіла втратити подругу, але доки вона не навчиться поважати моя дитину і приймати її такою, яка вона є, я не знаю чи ми зможемо дружити так, як раніше.
