Але тиждень тому сталося таке, що зовсім збило мене з пантелику. Об’явився мій батько. Він подзвонив ввечері, коли я чекала чоловіка з роботи. На такий дзвінок я аж ніяк не очікувала.

Так склалося, що батьків своїх я не знала, вони розлучилися ще до мого народження. Мати виїхала за кордон у пошуках кращої долі, коли мені виповнилося 5 років, а батько, як я уже пізніше дізналася, ніколи й знати мене не хотів. Все життя мене виховував мій дядечко по маминій лінії, людина з надзвичайно великим серцем. Він пожалів мене. Я напевно завжди буду йому вдячна за те, що він допоміг мені стати на ноги, допоміг порадою і звичайною підтримкою, коли мені це було так потрібно. Своєї сім’ї у нього на той час не було, саме тому, напевно, він усю можливу турботу віддавав мені. Думаю, таких людей як він більше немає на світі.

Зі своїм чоловіком я познайомилася, коли уже вчилась в університеті, тоді мені було 19 років. Він був на кілька років старшим від мене хлопцем, із забезпеченої та порядної сім’ї. Ми одразу сподобались один одному. Я дуже зраділа, що знайшла людину, яка розуміла мене краще ніж будь-хто, в нас були схожі мрії та плани на майбутнє. Ми обоє марили сім’єю, дітками та своїм домом. Наші стосунки розвивались дуже стрімко, але я не хвилювалася через це, бо відчувала, що це моя людина на все життя. Тим більше дядечкові він одразу сподобався. Після весілля наші сім’ї із розумінням поставилися до нашого рішення жити окремо. Дядько сказав, що всіляко буде допомагати нам.

Ми з чоловіком переїхали на орендовану квартиру, і почали помаленьку будувати своє сімейне життя.

Але тиждень тому сталося таке, що зовсім збило мене з ніг. Об’явився мій батько. Він подзвонив ввечері, коли я чекала чоловіка з роботи. На такий дзвінок я аж ніяк не очікувала. Не можу сказати, що я не зраділа, все ж, у молодшому віці мені було цікаво, ким був мій батько, і я неодноразово питала свого дядька про нього. Він розказував, що мій батько вдало одружився і переїхав до іншого міста, а після, всі зв’язки обірвалися. Але все ж я відчувала обіду та, навіть, трішки злість.

І ось, я стою посеред кухні та слухаю цей зніяковілий чоловічий голос, який старається виправдатися за те, що раніше не давав про себе знати. Батько подзвонив, бо хотів зустрітися зі мною. Він повернувся назад у наше місто. На схилі літ у нього прокинулась совість і він згадав про доньку, яку колись покинув так жодного разу і не побачивши. У мене були змішані емоції, але я погодилася на зустріч. Ми зустрілися у парку, я одразу його впізнала, бо пам’ятаю його зі старих фотографій і розповідей свого дядька. Як на диво, ми знайшли спільну мову, розговорилися і батько проговорився, що зараз тяжко хворіє. Тоді я не дуже зрозуміла до чого була ця розмова, але вже при другій зустрічі, він сказав, що хоче спокутувати свою провину і має для мене подарунок на весілля. Він подарував нам будинок.

Відверто скажу, я не хотіла приймати цей подарунок, але батько дуже наполягав, мовляв, цього й так буде мало. Я сказала, що пораджуся з чоловіком стосовно цієї теми, бо ми звикли усі рішення приймати разом. Ввечері, поговоривши, ми дійшли до спільної думки, що можемо обійтися і без цього будинку. Жити ми мали де і без даху над головою не залишимося. Не встигла я сказати батькові про це, як пролунав ще один дзвінок. Мені почала надзвонювати якась жінка, яка представилася моєю зведеною сестрою. Вона відверто вилаяла мене і стала дорікати, що батько мені віддав її будинок, а вона стільки сил та грошей вклала у догляд за старим і сподівалася отримати за це винагороду у вигляді житла. Я пробачила їй усі образи й заспокоїла, що не претендую на ці апартаменти, оскільки з батьком майже не знайома, та й взагалі, він для мене чужа людина.

Тепер я сиджу і думаю, скільки б ще образ мені прийшлось вислухати та скільки біди звалилося б на мою голову через цей будинок, якого я й так не хотіла!

Оцените статью
Але тиждень тому сталося таке, що зовсім збило мене з пантелику. Об’явився мій батько. Він подзвонив ввечері, коли я чекала чоловіка з роботи. На такий дзвінок я аж ніяк не очікувала.