Чергового дня в пологовому будинку Аліна народила двох прекрасних донечок. Дівчатка були близнятами, до того ж однояйцевими і саме тому вони були повністю однаковими. А що ще дивувало весь персонал – вони були блондинками, а очі були наче сині океани. Всі в пологовому не могли налюбуватися цими дівчатками і охоче вітали молоду матусю з таким чудовим поповненням в сім’ї.
Навіть завідуюча пологового та прийшла особисто подивитися на чудесних дівчат. Звісно не втрималися, коли медсестри та акушерки стільки розповідали про маленьких красунь та ще й в таких фарбах.
І коли завідуюча прийшла до породіллі та привітала її з народженням близнючок, молода мама дала жінці заяву на відмову на одну з дівчаток. Завідуюча була в неймовірному шоці. Вона вже дуже багато років працює, досвід в неї не маленький, проте така ситуація в її практиці сталася вперше. Як можна відмовитися від однієї дитини, а одну залишити собі? Це ж не іграшки, в кінці то кінців.
Лікар намагалася пояснити матері, що так не можна робити, це ж її рідні діти, вони абсолютно однакові і єдині душею, їм буде важко одній без одної. Та й кожна дівчинка була здорова та міцна. Але мати не слухала завідуючу та наполягала на тому, що забере лише одну дитину. І через декілька днів Аліну виписали лише з однією дівчинкою.
З того часу пройшло майже сім років. Яна, так назвала доньку Аліна, потрапила до лікарні із запаленням легень. Коли дівчинці дозволили вставати з ліжка та ходити по лікарні вона зустріла ще одну дівчинку… Яка була її точною копією. Яна наче в дзеркало гляділа, вони були однакові. Дівчинка-віддзеркалення йшла за ручку з мамою. А мама дуже здивовано дивилася на Яну.
Дівчата зупинилися і Яна протягнула свого плюшевого зайчика щойно знайденій сестрі-близнючці(правда Яна про це не знала):
-Привіт! Давай пограємося! Як тебе звати?
-Мене звуть Яна!
-Ого! Я теж Яна!
Мама Яни, яка вела сестру-близнючку просто стояла з відкритим ротом. Ви уявляєте собі? Дівчинка, яка виглядає точнісінько так само, як твоя донька, так ще й звуть так само.
Яни спілкувалися декілька днів, поки перша лежала ще в лікарні, а друга лише лягла. Яна довго вмовляла маму Аліну, щоб та познайомилася з мамою Оксаною і дві Яни змогли частіше бачитися та гратися. За ці декілька днів вони сильно здружилися. Але мама Аліна була непохитна та сказала Яні, що в тої достатньо подруг і вони всі вже зачекалися на дівчинку.
Після цього Януся стала сама не своя. Вона перестала сміятися, та ба більше – навіть просто посміхатися. В школі вона перестала дружити з своїми подругами, перестала гратися. Вона стала похмурою та мовчазною. Навіть вчителька зі школи приходила до мами Аліни запитати, що сталося з тією веселою, активною та завзятою дівчинкою Яною і чому вона зараз завжди сумна.
А Яна лежала вечорами, згорнувшись калачиком обличчям до стіни, та в голові і перед очима був образ іншої Яни, тої, в якої мама Оксана. Вона дуже хотіла дружити з нею – з дівчинкою-віддзеркаленням.
-Я обов’язково тебе знайду і ми будемо з тобою дружити. – промовляла плачучи дівчинка…
