Аліна приїхала забрати речі, та не сама. З нею був її новий кавалер, Дмитро. Квартиру відкрили власним ключем. Те, що Олег спостерігав далі, викликало лише огиду і злість. Авжеж, новому супутнику було не більше двадцяти п’яти років, зате нахабства вистачало сповна. Лише переступивши поріг заявив: “Кохана, стільки речей ми одразу й не заберемо. Кілька разів доведеться автомобіль ганяти.”

Олег відчував глибоке розчарування, він свято вірив у чесність та відданість дружини та ніколи не думав, що вона може йому зраджувати. Та якось, Олена повернулася з прогулянки та байдужим голосом повідомила:

-Я від тебе йду.

– Куди?,- розгубившись перепитав я.

Назавжди йду,- спокійно відповіла вона,- не тримай зла, так буває.

Я сидів на стільці та не знав, що їй відповісти. Здавалося, це не зі мною, здавалося це якийсь страшний сон і я зараз прокинусь. Та коли вона попрощавшись додала: “за речами пізніше заїду”, – я зрозумів, що це не сон, а реальність.

Олег по трохи почав приходити в себе і глянувши на всю ситуацію, ніби зі сторони, зрозумів усю її огидність. Йому навіть стало відразливим саме ім’я Аліна. Та навіть скупої чоловічої сльози це не викликало.

Аліна приїхала забрати речі, та не сама. З нею був її новий кавалер, Дмитро. Квартиру відкрили власним ключем. Те, що Олег спостерігав далі, викликало лише огиду і злість. Авжеж, новому супутнику було не більше двадцяти п’яти років, зате нахабства вистачало сповна. Лише переступивши поріг заявив:

– Кохана, стільки речей ми одразу й не заберемо. Кілька разів доведеться автомобіль ганяти.

– А тебе не бентежить, що я тут?!- у гніві вибухнув Олег,- як ти взагалі посмів увійти до мого дому?!

– Ти мені не конкурент,- відповів Дмитро,- вона тебе не кохає, відпусти її.

– Та забирай ти таке щастя! Не треба вона мені. Тільки зникніть з перед моїх очей, щоб я вас ніколи більше не бачив!

Того дня, Аліна нічого не змогла забрати. Вона ледве розборонила свого нового нареченого, з поки що законним чоловіком. Олегу здалося, що він марить. Чоловіку важко було усвідомити, що це все з його сім’єю відбувається насправді.

Та одного дня на Олега чекав ще більший шок. Чоловік працював медбратом, позмінно. Повернувшись з чергування додому, він застав напівпорожню квартиру. Точніше сказати, вона була майже повністю порожня. Дружина забрала все. Навіть деяку побутову техніку, придбану спільним коштом.

Мало того, що вона ось так різко, без явної причини покинула його, зрадивши їх шлюб з молодим коханцем. Так ще спустошила житло, вивізши спільно нажите майно. Він сповз по стіні, схопившись за голову.

Та немає горя без добра. Хтось постукав у двері й до квартири увійшла Зоя Вікторівна, мати Аліни. Вона не очікувала побачити завжди привітного зятя у такому стані. Той був настільки спустошений, настільки розгублений, що їй стало соромно, за те, що виховала таку доньку.

Через два місяці подружжя зустрілося під стінами суду, щоб затвердити свій статус офіційно. Погода була вогка і похмура, точно, як і настрій Аліни, що стояла на східцях поруч зі своїм Дмитром. Молодий чоловік настирливо її повчав:

Обов’язково вимагай половину житла! І не забудь, що у вас ще дача є. Не поступайся.

– Та замовкни!- гиркнула Аліна.

В ту хвилину, до будівлі суду під’їхала новенька Audi, за кермом був Олег. Стильно одягнений, у дорогому взутті, проїхав повз них на стоянку. Залишивши по собі ледь відчутний шлейф дорогого одеколону.

Після того, як Зоя Вікторівна дізналась про зраду своєї доньки й про того хто, став її новим кавалером, жінка усе зваживши, вирішила наступне.

Усе своє майно переписала на Олега. А вона була не бідна жінка. А решту збережень лишила собі, для розвитку власної справи. Зоя Вікторівна знала, чому так вчиняє. Адже її донька покинула не лише зятя з яким прожила понад десять років, а і їх дітей, її онуків. Після повноліття діти самі зможуть розпоряджатись бабусиним спадком.

Оцените статью
Аліна приїхала забрати речі, та не сама. З нею був її новий кавалер, Дмитро. Квартиру відкрили власним ключем. Те, що Олег спостерігав далі, викликало лише огиду і злість. Авжеж, новому супутнику було не більше двадцяти п’яти років, зате нахабства вистачало сповна. Лише переступивши поріг заявив: “Кохана, стільки речей ми одразу й не заберемо. Кілька разів доведеться автомобіль ганяти.”