Мого друга звуть Антон. Декілька років він був у стосунках і у пари все йшло чудово, але одна маленька сварка і обоє чомусь вирішили, що потрібно розійтись. Антон зібрав усі свої речі і поїхав у пошуках нового орендованого житла.
Так минуло цілих три місяці, хлопець був запрошений на весілля колишнього однокласника та сусіда, тому почав шукати святковий костюм. Приміряв його, всунув руку до кишені піджака і намацав там ключі. Він згадав, що це ключі від квартири, де живе колишня. В нього було два дублікати і один із них він віддав при сварці, а цей залишився в костюмі ще з часів походу в ресторан на побачення.
Спочатку він хотів зателефонувати Юлі та повідомити, що знайшовся ще один ключ, а потім передумав та вирішив трішки розіграти дівчину.
Він купив цілий пакет фруктів, які любить дівчина, цукерок, замовив букет та пішов до квартири, в якій донедавна жив. Прорахував, що Юлія на роботі, тому й попрямував.
Цукерки і фрукти він залишив на столі, а квіти постав у вазу та на підвіконня. Потім при виході помітив, що зламалась поличка для взуття, підкрутив її і поїхав додому. Йому було дуже цікаво, чи здогадається Юля. Якщо ні, то, напевно, у неї давно інший і вона подумає, що це від нього.
Та увечері задзвонив телефон:
– Привіт, Антоне! Трішки незручне питання, але все ж… Це ти сьогодні був у моїй квартирі?
Виявилось, що дівчина прийшла з роботи страшенно змучена, побачила фрукти і не могла зрозуміти, коли їх купила. А от, коли помітила цукерки, то точно зрозуміла, що сама їх купити не могла. А потім ще й ці квіти.
Оскільки батьки не попереджали, що приїдуть, та й якби приїхали, то були б тут, то висновок тільки один – це Антон, тільки у нього могли б бути ключі.
Ось такий розіграш і послугував для пари вирішальним поштовхом до примирення. Тепер вони вже сім’я.
