Мами у мене не стало, коли мені було дев’ять років. Я залишилася з татом. Було дуже боляче. Але тато завжди був зі мною. Допомагав справитися з щоденними випробуваннями.
У вихідні, ми , як правило, вибиралися кудись за місто або просто гуляли в парку. І я звиклася з таким потоком подій. Мама жила десь у моїх думках. Часом всідалася поряд зі мною і спостерігала за моїми діями. А я в догоду їй намагалася робити все якомога краще. І мені це вдавалося, бо поряд сиділа моя мама – у мене так працювала уява.
Одного разу ми звично вийшли погуляти. Надворі було надто похмуро, але тепло. Їхати кудись за місто не випадало. Отож ми вибрали для розваги мій улюблений парк з атракціонами. Звісно, моїм супутником завжди був мій тато.
Я почувалася зі своїм татком завжди в безпеці і була готова злетіти з ним аж до неба. З ним ніщо не було страшне.
Саме в розпалі наших розваг до нас звернулася жіночка з проханням виручити її. Син дуже хоче покататися на гірках, але вона не може його супроводжувати, бо від такої розваги у неї паморочиться в голові.
Ми взяли до себе хлопчика, мого ровесника, Ігоря. І нам втрьох було дуже весело. Малому дуже сподобалося розважатися разом з нами, тому він попросив дозволу ще раз з нами зустрітися.
Зустріч минула також цікаво. На завершення ми сходили разом на морозиво. Так ми здружилися і вже не хотіли розставатися.
Так познайомився мій тато з мамою Ігоря. Вона виховувала малого сама. А потім був похід у гості до наших друзів. Були спільні плани щодо майбутніх вихідних.
І врешті все закінчилося тим, що тато запропонував переїхати жити до нас Ігорю та його мамі.
Я була рада, бо ці люди для мене стали рідними. Так я почала кликати тьотю Марію мамою. На той час минуло вже чотири роки, як не стало моєї рідної матері.
