У нашому селі живе старенька жінка, моя сусідка баба Ліда. Чоловік її давно помер, залишивши її саму з сином алкоголіком. Але й той довго не протягнув, торік помер. Молодий ще був хлопець, але, що поробиш, так склалося його життя. Зв’язався з поганою компанією ще в школі й так з того часу й пиячив. Баба Ліда дуже намучилася з ним, а чоловік її навіть заслаб на серце.
Є ще у неї донька, яка живе у Києві. Як поїхала вчитися 30 років тому, так і не повернулася сюди. Там вийшла заміж, народила двох синів і тепер працює. У наше село вона навідується вкрай рідко.
Останній раз бачила її тут близько 10 років тому, коли у баби Ліди був ювілей. Щоправда, приїхала вона одна, без чоловіка й дітей. Хто знає, можливо посоромилася їх сюди привезти. Хоча, якби не пані Ліда, не знаю, чи змогла б вона так швидко прижитися у Києві. Та допомогла їй квартиру купити, внукам кожного року подарунки передає на дні народження.
Взагалі, баба Ліда дуже роботяща жінка. В селі її всі знають, але мало хто коли з нею розмовляв. Малоговірка вона, спокійна, не любить пліткувати. Постійно пропадає на полях. А ще крім того має корову, за якою доглядає сама і возить продавати молочні продукти у місто. Одним словом, працьовита жінка.
У нас з нею дуже хороші стосунки, довіряє вона мені. Долі у нас з нею склалися схожі. Я теж вдова, сама самісінька на цьому світі. Діти вже давно виїхали за кордон та й не думають повертатися. А я рада. Головне, щоб вони там щасливі були. Єдине, що дуже серце болить за внуків, бачу їх тільки через телефон.
Ось ми з бабою Лідою так укупці й виживаємо. Ділимося всім, що є на душі. Вона жаліється, що стала тягарем для доньки, що боїться залишитися сама, що донька її покине і навіть не буде кому похоронити. Я звичайно ж її заспокоюю у такій ситуації. Але розумію, що таке й справді може статися. Баба Ліда вже не молода.
Але я себе скільки пам’ятаю, то баба Ліда ані дня не пропустила, щоб не поїхати на базар, і не продати все те, що назбирала вдома: молоко, сметану, сир, овочі з городу. Яка б не була погода: сніг, мороз, дощ чи пекуче сонце, баба Ліда пхає велосипед з сумками до міста. А їй вже 80 років. Я ніколи не розуміла навіщо їй це. Вона має пенсію, якою може себе одну забезпечити.
Але одного разу баба проговорилася, що вже давним-давно відкладає гроші для доньки та внуків. Вона не для себе кожен день їздить на базар, а для доньки. Мовляв, кому вона буде потрібна, якщо не буде давати грошей. Таким чином сподівається, що та не забуде про неї, приїде, якщо щось станеться.
Мені стало так прикро за неї. Найбільше, чого вона боїться, це залишитися сама перед смертю. І я розумію, що й сама можу опинитися у такій страшній ситуації.
