Бабуню, не розумію, чому таке нещастя випало на мою долю. Коханий покинув, на роботі не все гаразд. Якась суцільна смуга невдач. Може, то я така невдаха?

На дивані сиділа старенька бабуся і щось в’язала. Тонкі спиці вправно виблискували у її руках, здавалося, вона навіть не дивиться на них, ніби вони жили власним життям і прекрасно справлялися зі своєю роботою. Час від часу на лиці бабусі з’являлася мрійлива посмішка (мабуть, згадувала, щось хороше).

Несподівано до кімнати зайшла юна дівчина. Вона присіла біля бабусі на дивані та прихилилася до її плеча.

– Чого сумна така, дитинко моя?,- запитала старенька, відклавши в’язання поруч. Вона погладила дівчину по голові та поцілувала у чоло.

Дівчина взяла руку бабусі та притулила до скроні.

– Бабуню, не розумію, чому таке нещастя випало на мою долю. Коханий покинув, на роботі не все гаразд. Якась суцільна смуга невдач. Може, то я така невдаха? Скажи, бабусю..

Бабуся пристально глянула на дівчину, вдивляючись їй в очі, ніби могла роздивитися там саму суть усього. Потім відвела погляд і промовила:

– Пам’ятаєш, як ти ще маленькою грала з друзями у таку гру: потрібно було бігати кругом стільців доки лунає музика, і як тільки вона стихала треба було швиденько сісти на вільний стілець. Ввесь сенс був у тому, що учасників гри було завжди більше, ніж стільців. І той, хто не встигав зайняти місце, закінчував грати. Згадала?

– Так, пригадую. Ми на свята, коли збиралося багато друзів, грали у цю гру. А це до чого?

– Зрозумій, доню, у дорослому житті нам теж доводиться грати в неї. Завжди виникають якісь перепони, завжди треба долати якісь життєві труднощі, боротися.

Бабуся ще раз уважно глянула на зацікавлену дівчину:

– Мої літа вже добігають кінця, і знаєш, що я усвідомила, у чому я впевнена… Витрачаючи час на постійну боротьбу ми забуваємо про справжню цінність часу і про те, яке швидкоплинне життя. А треба вміти насолоджуватись сьогоденням, тим, що ми уже маємо. А ти бігаєш, бігаєш по-колу, та варто зупинитися і помітиш, що під стіною стоїть цілий ряд таких стільців — обирай будь-який! Головне – це вирватися з кола і зайняти один з них. Треба просто вміти побачити можливості.

Вона взяла обличчя дівчини в долоні, ще раз пильно глянула у вічі, й мовила:

– У тебе море варіантів, лише вирвись з кола

Оцените статью
Бабуню, не розумію, чому таке нещастя випало на мою долю. Коханий покинув, на роботі не все гаразд. Якась суцільна смуга невдач. Може, то я така невдаха?