Надія і Павло не були щасливі в шлюбі. Постійне незадоволення чимось, дорікання, непорозуміння та сварки були частими гостями в їх оселі. Однак це не завадило їм народити Арінку.
Значним чином на їх стосунки впливала соціальна нерівність. Павло був з бідної вчительської сім’ї. Родина ж Надії була заможною, тому дівчина вирізнялася з-поміж інших примхливістю. Павло закінчив з відзнакою магістратуру, а Надія покинула навчання у ВУЗі.
Однак тоді молодість і кохання стерли усі відмінності їхнього звичного життя. Та зараз цей шлюб руйнувався і все ішло до розлучення. Дуже переживав з цього приводу Павло, бо розумів, що маленька донечка залишиться з матір’ю.
Поглянувши на Надію у судді, він збагнув, що дружина буде усілякими способами заважати бачитися йому з Аріною. І так дійсно сталося: Надія після розлучення поїхала з дитиною в іншу область. Адреси не залишила, телефон змінила. Павло страждав. Для нього ці дні без донечки були безрадісними і сірими.
Минув майже рік. Павло вирішив, що буде терпіти всі примхи колишньої дружини, аби бути поряд з донькою. Лишень би знайти їх… Адже ніяких новин від Надії досі не було. Зрештою, йому це вдалося.
Похапцем збирав Павло валізу, щоб швидше поїхати до Аріни. Аж тут пролунав телефонний дзвінок. Чоловік здивувався, бо телефонували йому із органів опіки. Жіночка млявим голосом повідомила Павлу, що Надія померла і тому першочергове право забрати дитину є тільки в нього.
Коли Павло приїхав за вказаною адресою, то Арінки там не було. Згодом з’ясувалося: жила Надія у своєї бабусі. З батьками не спілкувалася. Вони так і не пробачили їй раннього народження дитини. Бабусі віддала вона дочку, а сама пішла гуляти, надовго забувши про дитину. Померла Надя від передозування алкоголем. Так ось обірвалося життя горе-матері.
Тепер Аріну може виховувати Павло. Донечка тата впізнала зразу, але вчинила не очікувано.
- Бабусенько! Не віддавай мене! – кричала маленька Аріна, обійнявши стареньку.
Серце Павла ледь не розірвалося з розпачу. Бабуся теж не збиралася віддавати правнучку.
Павло вирішив все обміркувати, щоб вчинити правильно. Він вийшов з хати… Коли повернувся, то Аріна вже спала. А бабуся ніжно гладила онучку і тихим голосом співала колискову.
Зранку Павло поговорив з бабусею віч-на-віч:
- Збирайтеся. Поїдете з нами. Якийсь час поживете у нас. Арінка звикне до життя зі мною і тоді буде менше переживати з приводу розлуки з Вами.
Бабуся мовчки зібрала речі…
З часом все пішло зовсім не так, як було заплановано. Раптом Павло зрозумів, що він сам прив’язався до цієї старенької. Вона випромінювала ніжність і доброту, готувала смачні сніданки, Арінку огортала самовідданою любов’ю. З нею було цікаво і легко.
Павло не міг відмовитися від бабусі. Це був би злочин відносно дочки, і відносно його самого. Тому бабуся залишилася жити з ними.
