Моїй сусідці, тітці Любі, вже трохи за 90 років. Воно худенька, трохи згорблена жіночка, яка постійно щось копає у городі та прибирає. Вона ще добре все чує, може обговорити зі сусідами новини, дати пораду, як поступити в якійсь ситуації, тобто ще повністю бере участь у житті села.
Але найголовніше, що вона ще доглядає 2-х онуків, які звалилися їй на голову вже коли їм було 30. Обоє люблять зловживати алк0голем, обох покинули жінки й діти, бо не знайшли іншого виходу.
Бабуся Люба все життя своє тяжко працювала на роботі, виховала трьох дітей. Пережила дуже важкі часи, похоронила чоловіка, поженила і видала заміж своїх дітей. І ось тут би пожити трохи спокійно, для себе, не думаючи, як забезпечити двох дорослих безробітних онуків. Ну, безробітних, то сильно сказано, а насправді таких, які ніколи ніде не працювали, бо не хотіли. Десь діти її не догляділи, не зуміли своїх дітей до роботи привчити. А тепер, коли вони вже зовсім опустилися, віддали бабусі на утримання. А тітка Люба всі незгоди та негаразди переносить дуже стійко, ніколи не пожаліється, навіть виду не подає, що не все так добре, як хотілося. Терпить, бо соромно їй за таких онуків.
А тут ще почали такі ж односельці, друзі їхні, ходити до них і дебоші п’яні влаштовувати у хаті. Не раз бабуся на вулиці ночувала, бо вони її виштовхали. Добре, що сусідка пожаліла її й впустила у хату заночувати.
Сусіди знають, що спокою в хаті немає, а старшій жінці потрібно відпочивати. Не знаю, що тільки думають діти Люби, чому так жорстоко поступають з мамою? Чим мама так провинилася, що не заслужила спокійної старості?
Вона має зароблену пенсію, змогла б собі й сама раду дати, а сусіди продукти приносили б їй до хати, з голоду не дали б померти.
Чому не розуміють діти, що мамі тепер страшно самій в хаті залишатися, де, ледь не щоночі, п’яні гульбища?
