У юнацькому віці я була справжньою красунею. Хлопці просто табунами бігали за мною, але я ні на кого не звертала уваги. Подружки пророкували мені швидке заміжжя за якимось заморським принцом. «Така краса не повинна зів’янути у руках звичайного чоловіка» – постійно казала мені бабуся.
Серед цієї надмірної уваги до моєї персони здавалося, що всі навколо не щирі. Так, я була красивою та хіба це головне в дівчині? Хлопці робили мені компліменти, зізнавалися в коханні, але жоден не запитав чим я захоплююся, який мій улюблений колір або страва. Хіба не з таких звичайних запитань розпочинається знайомство із самою людиною.
Стас був не такий, як інші. Він цікавився мною, як людиною, а не дівчинкою з гарним личком. Навіть різниця у віці не лякала мене. Мені здавалося, що ось він мій суджений.
Ми почали жити разом практично одразу. Правда, робити пропозицію коханий не поспішав. Казав, що все має бути по-особливому. Коли має настати той самий момент я навіть не здогадувалася, але була певна, що вийду заміж тільки за цього чоловіка.
Бабуся намагалася мене надоумити, мовляв, чоловік, який кохає по-справжньому не буде чекати. Він захоче якомога скоріше зробити кохану тільки своєю. Мало того, навіть рідна сестра Стаса, шкодуючи мене, сказала, що її брат ніколи не одружиться. Щоб він не обіцяв, у мене немає шансів. Я була сліпа і дурна довгих 15 років.
У свої 36 років у мене немає нічого важливого. Ні чоловіка, ні дітей, ні власного житла, ні вагомих досягнень. Дивлячись назад розумію, що всю свою молодість витратила на порожні обіцянки чоловіка, який так і не знайшов «слушного» моменту. Я давно покинула спроби заставити цього впертого чоловіка піти до РАГСу.
Час йде не на мою користь. Від моєї краси не залишилося нічого. Біологічний годинник давно дає мені тривожні сигнали, але знову ж таки, Стас поки що не хоче заводити дітей. Я боюся, що одного прекрасного дня він просто вижене мене, замінивши молоденькою миловидною красунею.
