Бабуся забрала мене від мами жити до себе. А я зовсім й не хотіла повертатися

Я люблю свою маму й дуже вдячна їй за те, що вона мене народила та піклувалася про мене. Але дяка Богові, що моя бабуся вчасно втрутилася й забрала мене до себе.

До дванадцяти років я разом з мамою мешкала у селі. Мій тато загину в автокатастрофі й ми залишилися вдвох. Мама довго сумувала й одного дня разом зі мною на руках покинула квартиру у місті й переїхала у село до своїх батьків. З дитинства я знала як працювати у господарстві. З ранку до вечора ми разом слідкували за всім. Можна сказати, що дитинства в мене й не було. По телевізору я бачила, як живуть мої однолітки у місті й неймовірно їм заздрила.

Коли мені виповнилося дванадцять років, то на день народження приїхала моя інша бабуся – татова мама. Вона мешкала у місті й досі працювала вчителем літератури у школі. Коли вона побачила умови в яких я живу та почула мій суржик, то була просто вражена. В той же день після довгих розмов з мамою вона вмовила її віддати до себе та перевести на домашнє навчання. Навіть не знаю, як їй вистачило слів та доказів, щоб переконати маму віддати свою рідну дитину. Напевно вона розуміла, що так для мене буде набагато краще. Адже яке майбутнє чекало на мене у селі. Робота біля городу та худоби й у найкращому випадку місце виховательки у місцевому дитячому садочку. А про сімейне життя, то взагалі краще й не говорити. Хоч би що там було, але на наступний день я разом з бабусею на таксі поїхала до міста. Пам’ятаю, що у машині я навіть плакала, коли дивилася як мама махає у слід рукою.

Перший мій місяць життя у місті був надзвичайно важкий. Бабуся наче аборигена привчала мене до цивілізації. Вона особисто займалася зі мною навчанням й за два місяці змогла навчити мене правильно розмовляти. Для мене життя у місті було справжнім відкриттям. Я довго не могла звикнути до того, що більше не потрібно щодня важко працювати. Справжнім відкриттям для мене була гаряча ванна, адже у селі доводилося митися в мисці, мій перший манікюр, який мені радо зробила бабуся, перший похід по магазинах та прогулянка з однолітками містом. Я наче потрапила в інший світ. Важко було повірити, що раніше я могла жити по іншому. Потрохи я почала звикати до міського життя. Раз на місяць ми з бабусею їздили у гості до мами.

Зараз я навчаюся вже в університеті. Завдяки старанням бабусі мені вдалося отримати безплатне місце. Нещодавно почала зустрічатися з хлопцем зі старшого курсу. Після навчання ми плануємо одружитися й поселитися у квартирі мого батька. Він вже працює помічником менеджера у великій компанії, а я закінчивши додаткові курси перукаря підробляю у салоні краси

Єдине про що я шкодую, то це те, що моя мама так й залишилася у селі. Скільки я не намагалася її переконати переїхати жити у місто вона завжди відмовляється. Мені важко думати про те, як вона там працює та вбиває своє здоров’я й молодість. На вихідні я завжди стараюся приїхати до неї у гості, привезти якихось подарунків.

А бабусі я безмежно вдячна за те, що дала мені дорогу у життя й перспективи. Навіть не знаю якою б була моя доля, якби я залишилася жити у селі.

Оцените статью
Бабуся забрала мене від мами жити до себе. А я зовсім й не хотіла повертатися