– Мама, у мене є донька! – сказав Михайло, приїхавши черговий раз у гості.
– Яка ще донька? – здивувалася Ольга Віталіївна, – Ти що, жартуєш?
– Ні, Софії вже 9 років.
– Як це так? Від тебе хтось вагітний був?
-Пам’ятаєш, як на першому курсі я поїхав по обміну в польський університет? В той час моя дівчина вже була вагітна.
– Але ж потім ти приїхав як ні в чому не бувало і продовжив навчатися тут.
-Це тому, що не було ніякого обміну. Я перевівся на заочне відділення, влаштувався на роботу, щоб назбирати грошей на весілля і на наше спільне проживання з моєю дівчиною і дитиною, зняв квартиру, поселився там разом з Вірою (мама дитини), тобі нічого не став говорити, бо знаю наскільки ти сприймаєш все близько до серця. Думав одружимось, народиться дитина, тоді і повідомимо. Мама дитини Віра теж навчалася в тому ж університеті, що і я. Вагітність у неї проходила важко і вона весь час лежала на збереженні, дівчинка народилася завчасно дуже слабкою і Віра на емоціях від неї відмовилась. Дівчинку відправили в дитячий будинок. Я про це нічого не знав, а коли дізнався, то дуже сильно посварився з Вірою і ми розійшлися. І я тоді повернувся додому.
– А порадитись зі мною не міг? Чому мені нічого не сказав?
– Я не міг. Мені було соромно і я переживав за тебе, оскільки у тебе хворе серце.
– То ви так і не встигли одружитися?
– Віра поїхала додому в село, щоб мене не бачити, так і не довчилася. Вдома про дитину нікому не казала.
– Як же так, синочку, хіба я б тебе не зрозуміла, хіба б ми разом не знайшли вихід?!
-Що ж тепер говорити, мама, дурний я тоді був, дурний, молодий і гордий. Боявся, що, якщо хтось про це дізнається, то ганьба буде і тобі, і мені.
– Ти вчився на заочному відділенні. Ти ж його закінчив? Я щось нічого не розумію.
-Так, я потім знову перевівся на денне відділення і догнав свою групу і довчився. Я тоді з усіх сил старався, щоб наверстати згаяний час і став найкращим студентом. Мене потім відразу взяли на хорошу посаду.
Тільки я тоді не дуже цьому радів. Працював то я сумлінно, швидко рухався по кар’єрних сходинках, все у мене є, ти знаєш. Тільки я не міг спати, знаючи, що десь в дитячому будинку знаходиться моя дівчинка.
Коли після університету я ходив в дитячий будинок, щоб дізнатися щось про свою донечку, виявилось, що її уже удочерили, а хто – невідомо. Чотири роки я не знав де вона і накінець знайшов.
– І що тепер?
–Я хочу, щоб вона жила зі мною! Я дізнався де вона навчається, ходив до школи і дізнався, як вона казала подрузі, що мріє про собачку породи мопс. Купив таку собачку, вдома у мене живе, ось хочу передати якось.
– Ой, сину, – захвилювалася Ольга Віталіївна, – Як би тільки гірше не зробити!
– Ти що, проти внучки?
– Звичайно, що ні! Тільки вона вважає батьками інших людей, навряд чи нам з тобою зрадіє.
– Я скажу, що я її рідний батько, поясню все. Вона вже велика, зрозуміє мене.
-А про неї і її нову сім’ю ти подумав? У дівчинки скоро розпочнеться перехідний період, і без того важко їй буде. А ще якщо дізнається, що батьки нерідні, то такого натворити може! Її батьки ж не винні що сталося колись, вони ж не повинні страждати.
– Ну от як завжди, мама, ти мене засуджуєш, а інших жалієш, – образився син, – а потім дивуєшся чому я без твого відома все зробив.
– Я ж тобі раджу як краще буде не тільки для тебе, а й для твоєї доньки.
– Їй буде краще з рідним батьком! – вперто заперечив Михайло.
– А якщо ти їй нашкодиш? Від тих батьків піде, але тебе пробачити не зможе, ти ж можеш зламати їй життя.
Вона буде все життя тебе дорікати через те, що їй довелося пережити, згадувати, дорікати. І ті батьки теж раді не будуть, вони ж її ростили, душу свою в неї вкладали. Подумай, може їй без тебе буде жити краще. Тим більше, що її життя уже налагодилось, дитина щаслива, має мама і тата, а ти один, тобі ніхто дитину просто так не віддасть, потрібно мати відповідний дохід. І ще ця вся паперова тяганина…
– А якщо їй погано?
– А їй погано? – затербувалася Ольга Віталіївна.
– Та ні, – зізнався Михайло, – вона виглядає доволі щасливою. А як же я? Я так хочу, щоб вона була зі мною!
-Та я вже бачу. Але я знаю, як ти швидко спалахуєш і як швидко згасаєш. Потім не передумаєш? І що тоді буде з дівчинкою, як вона переживе ще одну зраду?
– Постійно ти видумуєш! – сказав незадоволено Михайло, – Та все буде добре, ось побачиш!
– Скажи, а твоя дівчина, Карина, здається, як відноситься до цієї ситуації?
– Я поки їй не казав.
– А ти запитай, адже її згода теж важлива.
– Так, ти маєш рацію,– погодився Михайло, – ось повернусь і пораджуся з нею.
На цьому і домовились. Михайло поїхав, незабаром пролунав дзвінок.
– Мама, я зробив Карині пропозицію!
– Я так рада за тебе, син! А що ви вирішили на рахунок донечки?
-Розумієш, вона сказала, що хоче сама народити дитину, а до проблем, які можуть виникнути в нашому житті з появою моєї донечки, не готова. Він сказав, що я маю вибрати щось одне.
– І що ти вирішив?
– Ну мама, я не можу залишитись один! Всі колеги уже одружені, а я чим гірший?
– А як же муки совісті?
– Ну я подумав і зрозумів, що доньці буде краще з її теперішніми батьками, ти мала рацію.
