Минулого року не стало моєї мами. Лікарі діагностували у неї pak, через який вона згоріла у нас на очах. Це сталося за якихось 6 місяців.
Я залишилася з батьком і молодшим братом. Батько не зміг пережити такої втрати та вже на наступний день після пох0р0ну він втpaтив ро3ум. Розпитував мене, коли мама повернеться, а на всі мої благання припинити мучити мене, починав плакати мов дитина. Та й він сам став як маленька дитина. Я зрозуміла, що настали дуже важкі часи.
До cмеpті мами, я з батьками та своїм чоловіком жили у невеликому будинку на околицях міста. Батьки винаймали це житло.
Брат від нас переїхав у Львів, де йому запропонували престижну роботу після довгого стажування. У Львові він одружився. Батьки довго складали гроші, щоб купити йому квартиру.
Смерть мами стала дня нас мов грім посеред ясного неба. Ніхто не очікував, що все станеться так швидко. Ми лікували її, возили по дорогих лікарнях, загалом, робили все, аби трішки продовжити її життя.
Але так склалося життя.
Тепер я залишилася наодинці з батьком і чоловіком. Мені довелося звільнитися з роботи, бо батька самого залишити вдома стало дуже небезпечно, та і я була на 7 місяці вагітності. Усі витрати звалилися на мого чоловіка, який змушений був знайти додаткову роботу, щоб забезпечувати мене і мого батька. Я, щоб не залишати його в цьому становищі напризволяще, почала займатися з дітками репетиторством на дому. Викладала англійську. Заробіток був мізерний. Була ще батькова пенсія — мінімалка. ЇЇ вистачало на те, щоб оплатити комунальні послуги, та й то, не завжди.
А мій брат в цей час жив горя не знаючи. Інколи дзвонив, щоб запитати як справи, а про допомогу і не згадував. Я знала, що у нього висока зарплатня, але попросити у нього грошей було соромно. По фотографіях в соцмережах я бачила, що живе він добре. Ну невже він не розумів, що нам можуть бути потрібні додаткові кошти? Може він думав, що я буду їх на себе витрачати? Але я б ніколи так не вчинила!
Нещодавно батько послизнувся на сходах і зламав ногу. Коли ми привезли його у лікарню, лікарі сказали, що потрібна буде операція і довгострокове лікування. Я була в розпачі.
Я зрозуміла, що сама не впораюся з цим, набралася сміливості та подзвонила брату. Я розповіла йому все як є. Він насварив мене, що раніше йому всього не розповіла і пообіцяв, що найближчим часом перерахує мені гроші на картку.
Мені досі соромно, що звернулася до брата з таким проханням. Але в той час мені це здавалося єдиним правильним рішенням. Все ж мій тато і його тато теж.
