Кожен уявляє свій ідеальний світ по-різному. Я в дитинстві була дуже щасливою дитиною, батьки мене любили. В нас була дуже гарна сім’я. На жаль, це тривало не довго. У 90-ті роки з роботою стало важко і ніде було взяти гроші на елементарні витрати. Мама вирішила, що треба їхати за кордон, а ще сусідка запропонувала місце в Португалії. Мама, не довго думаючи, залишила мене на тата і чкурнула в пошуках кращого життя. Основною її мотивацією було покращити рівень життя нашої сім’ї.
Батько тим часом працював на маленькій, але перспективній фірмі економістом. Мама не сприймала серйозно його роботу і не покладала великих надій на його кар’єру.
Спочатку було дуже-дуже важко, усім без винятку. Мамі — бо опинилася сама на чужині, няньчилася з чужими дітьми, поки своя донечка ночами плакала і сумувала. Батькові — бо залишився з маленькою дівчинкою, якій треба було замінити повноцінну сім’ю. До нас часто приходили бабусі й сусіди, ба навіть мамині подруги часто телефонували, щоб спитати, чи бува не потребуємо якоїсь допомоги.
Час йшов, вже не летів, а повз. Мама часто телефонувала, пересилала гроші, продукти, ми помаленьку звикали, до такого життя. Мій батько був дуже хорошим і дбайливим. Умів мене розрадити, відволікти, розвеселити. Він навчився смачно готувати й заплітати волосся, я пишалася ним.
Проте, чомусь, з часом ми помітили, що мама рідше телефонує, розмови стали вже не такі теплі. Ми подумали, що, напевно, мамі сильно боляче з нами розмовляти та не стали турбувати її розпитуваннями.
За рік поки мами не було, батька підвищили, у нього виросла зарплата і ми подумали, що напевно мамі скоро не треба буде працювати так далеко, вона зможе повернутись до нас. Ми чекали з нетерпінням, щоб повідомити їй цю новину. Аж тут одного вечора мама зателефонувала і сказала, що хоче поговорити з татом сам на сам. Я пішла у свою кімнату, а вони довго розмовляли. Після цього батько прийшов до мене зі сльозами на очах і сказав, що ми залишились вдвох — у мами тепер інша сім’я і вона не збирається повертатися. Те, що пережила тоді я, не можливо описати словами. Для чотирнадцятирічної дівчинки зник її ідеальний світ, її сім’я. Батько сказав, що я доросла і повинна бути сильною. Сказав, що ми все переживемо і будемо щасливі.
Але він тоді не знав, що мама спланувала забрати мене до себе в Португалію. Це стало для нього ще більшим ударом в спину. Я не могла повірити, що це відбувається зі мною. Як я можу вибирати, як?
Я зрозуміла, що не зможу жити там, знаючи, що тато тут сам. Він любить нас більше за життя, я не зможу його зрадити. Я сказала про своє рішення мамі, вона довго мене переманювала, але знала, що дорікнути татові, що погано за мною доглядав, чи виховував, не зможе, бо це зовсім не так.
Батько був приємно здивований і щасливий. Ми створили таку команду, що нас ніхто не зможе розлучити.
Пройшло вже близько десяти років, і ми з мамою майже не спілкувалися весь цей час. Вона народила дитину від другого чоловіка і живе своє життя. Це її вибір. А про свій вибір я жодної секунди не пожалкувала. Ми з татом щасливі разом, у нас своя атмосфера, своя сім’я.
