Так склалось, що мої батьки подали заяву на розлучення відразу після мого народження. Тато дізнався про зраду матері і не зміг терпіти такі знущання з себе. Матір відразу переїхала до свого кавалера, а тато відповідально виховував мене сам, якщо рідній мамі я не треба.
Разом ми прожили 6 років і тоді у житті тата з’явилась Анастасія. Вона відразу дала знати, що виховувати чужих дітей не бажає. Точніше сказати, просто поставила мого батька перед вибором: вона або я. Хоч він і думав довго, але вибір випав не на мою користь. Тож ми ще в той самий вечір попрямували із всіма моїми речами до матері.
Тато привіз мене, залишив під дверима, розвернувся і поїхав додому. Коли я постукала у двері, то мені відчинив чоловік мами. Він прямо рот відкрив від здивування. Та, на диво, виявився добрим та чуйним чоловіком. На відміну від рідної матері, яка відразу сказала, що відвезе мене до дитячого будинку. Не дав їй цього зробити якраз Женя.
Перші дні я сиділа і сподівалась на те, що це злий жарт і татусь повернеться, обов’язково забере до себе. Та минуло кілька місяців і лише тоді я усвідомила, як глибоко помилялась. Моя рідна матір жахливо себе поводила стосовно мене. Не скажу, що агресивно чи з ненавистю. Проте її байдужість вбила мене морально більше ніж будь-яка фізична образа. Вона не хотіла мене доглядати, не приділяла уваги, не цікавилась моїми справами та й взагалі не майже не говорила. А якщо й говорила, то лише криком про те, що я псую їй з коханим життя.
Вітчим був єдиним, кому було до мене діло. Він став дійсно рідною мені людиною. А потім сталось непередбачуване: через кілька років моя матір покинула Женю і пішла до іншого.
Мене, звичайно, забирати ніхто не хотів. Тобто спочатку викинув батько, потім матір. Я металась як непотрібна шматка. Та на цей раз я залишилась із Євгеном. На той момент було мені вже 17, я активно готувалась до вступних іспитів, мріяла про навчання в університеті.
Так і сталось, я вступила, провчилась декілька років. І в усьому мені допомагав вітчим, який не шкодував своїй нервів, уваги, ласки, тепла та й фінансів. Адже потрібні були і кишенькові гроші, і на одяг, і на різні посібники для навчання. Самі розумієте, скільки потреб у дівчини-підлітка.
Потім я дізналася, що померла моя біологічна матір. Із своїм останнім коханцем вона не була одружена, тому трикімнатна квартира залишилась у моєму розпорядженні.
Тоді я вирішила переїхати. Знову ж таки Женя допоміг мені із ремонтом та остаточним переїздом. Не встигла я переїхати, як одного вечора у двері квартири зателефонували. Бачили б ви мої очі, коли на порозі я побачила біологічного батька. Не встиг він дізнатися про мій спадок, відразу тут-як-тут.
– Аню, я твій батько все ж таки! Я так сумував всі ці роки, любив, згадував моменти, проведені разом. Все ж ми все твоє дитинство були разом, тому я хочу вдячності від тебе у вигляді половини цієї величезної квартири. Тобі ж вона все одно така не треба.
– От якраз я теж тебе всі ці роки пам’ятала. І не думаю, що ці спогади можуть викликати якісь позитивні спогади. Мене просто викинули на вулицю, як блохастого кота. І все це на користь якоїсь там сторонньої жінки. Ти сам втратив мене. А тепер у мене інший батько. І це не ти!
Мені було важко поводити себе так різко. Я завжди була неймовірно вихованою, співчутливою та стриманою. Та зараз радію, що тоді змогла проявити свій характер. І кожен в цій історії отримав по заслугам.
Невдовзі я одружилась, з чоловіком стали жити в моїй квартирі. Женя часто навідувався до нас у гості. А останній раз прийшов та розказав за чашкою кави, що планує одружитися. А я така щаслива за нього. Бо це дійсно та людина, яка заслуговує лише найкращого.
