Вперше Іван побачив Олену в кафе, де він завжди купував свою ранкову каву. Зазвичай хлопець брав каву й сідав за столик біля вікна. І цього разу хлопець сидів і замріяно дивився у вікно, як раптом в кафе зайшла вона — Олена.
Тоді Іван ще не знав її імені, але відчув, як забилося його серце. Дівчина прийшла з подругами. Вона виглядала такою щасливою, посміхалася і жартувала, що не властиво людям зранку. Олена була красива й весела, чим причарувала Івана.
Він мовчки спостерігав за нею, коли почув, що дівчатам немає чим заплатити за каву. Іван піднявся й підійшов. Виявилося, що термінал не працював, потрібна була готівка. Тоді Іван витягнув зі свого гаманця гроші й заплатив. Дівчата, що були поряд з Оленою, подякували йому, а дівчина трішки зніяковіла й сказала дати номер картки й вона перерахує гроші. Іван сказав, що не потрібно й вийшов з кафе.
Потім він кожного ранку повертався в це кафе, щоб знову побачити її, але Олена не приходила. Його друг-бариста сказав, що ці дівчата працюють в сусідньому приміщенні, у них там ательє.
Тоді відбулася ще одна їхня випадкова зустріч. Цього разу вже Олена заплатила за Іванову каву. Вони розговорилися й обмінялися контактами. Іван не став тягнути й признався дівчині в коханні. Але зустрічатися вони почали лише через кілька місяців. Хлопцеві довелося потрудитися, щоб завоювати її довіру.
А потім — весілля і довгоочікувана вагітність. Ніхто повірити не міг, що весела і безтурботна Олена так швидко вискочить заміж. Здивовані були усі, в тому числі й батьки нареченого, адже молодята майже нікого не повідомили й тихо розписалася.
Коли Олена народила, всі ще більше здивувалися. Донечка була ні на кого не схожа й народилася дуже хвороблива. Іван та Олена — обоє біляві, світлоокі, а Даринка народилася чорнявою та з карими очима. Батьки чоловіка запідозрили щось неладне й почали звинувачувати молоду невістку у тому, що та нагуляла дитину. Олена навіть не знала, що сказати. Своїх батьків вона не знала й не бачила, бо виросла у дитячому будинку. А свекор зі свекрухою запевняли, що у їхній родині немає нікого з такими генами.
Чи то вони справді не вірили, що таке може бути, чи просто шукали причину, щоб не прийняти невістку, чи їм надокучали дурні плітки сусідів, так ніхто й не зрозумів.
Даринка справді була ні на кого не схожа, але це не збентежило Івана. Він любив свою дружину й тоді, коли на неї всі напали, заступився й сказав, що ця дитина тільки його й нікого більше. І дитина не зобов’язана бути на когось схожа. Тоді чоловік забрав свою сім’ю з батьківського дому.
Йшли роки, батьки повірили невістці й синові, але постійно норовили зробити тест ДНК, щоб остаточно запевнитися. Проте, Іван не дозволив. Сказав, що таким чином вони ображають і його, і його дружину з дитиною. Наскільки ж сильно він любив та довіряв Олені!
А з часом, донечка стала все більше й більше схожа на батька, не тільки носиком, формою губ, але й характером. В них навіть звички ті самі, в обох алергія на арахіс!
