Коли ми з чоловіком побралися, в нас не було нічого. Після весілля обговоривши з батьками всі нюанси, ми вирішили жити у квартирі моїх батьків, а за цей час збирати гроші на покупку своєї власної.
Чоловік мій із раннього віку за кордон їздить працювати. Має перевірене місце і людей, йому там добре платять і відносяться. Але його частіше немає зі мною, аніж він є. Але я не можу нарікати. Він все це робить задля нашої молодої сім’ї, йому там набагато гірше.
Зараз чоловік також за кордоном. Я живу з батьками сама. Працюю репетитором, вчу діток англійської мови, а батьки ходять на роботу. Оскільки я постійно вдома, в мене часто так трапляється, що звільняється якась годинка і я прибираю, готую їсти, перу, складаю, купую продукти, словом, роблю всю роботу, на яку у мами немає часу. Але я знову ж таки не жаліюся, бо у мене є дах над головою. Я чесно рада, що живу з батьками й мені не треба за оренду платити.
Але нещодавно я дізналася, що батьки не так вже дуже раді, що я з ними живу. Про це вони мені почали натякати ледь не щодня. Я працюю без вихідних і до самого вечора. Квартирка маленька, а щоб займатися з дітьми мені треба окрему кімнату. Я займаю вітальню, в якій стоїть телевізор. Мій тато дуже любить ввечері прийти з роботи й дивитися його, а там зайнято. І він починає бурчати й питати в мене, скільки ще все це буде продовжуватися. Але я не знаю, що він в ту мить має на увазі — скільки заняття продовжиться, чи взагалі вся ця ситуація з квартирою. Я вже казала, що на кухню переберуся, але там мама господарює, там немає спокою.
Я вже подумую, аби перестати відкладати свій заробіток на купівлю тієї омріяної квартиру і почати винаймати її. Бо це неможливо! Зрештою, чи вже так обов’язково її купляти, багато сімей живуть на орендованих ціле життя і все ніби гаразд. Бо мені набридли постійні претензії, докори, мовляв, скільки можна у нас на шиї сидіти. А я це не просто так говорю. Своїми вухами чула, як мама зі своєю подругою телефоном розмовляла і казала, що їй вже так допекло все це, постійно в домі хтось чужий, ці діти такі галасливі, “донька нічого не хоче змінювати, їй так добре живеться, у батьків на шиї”. Я скоріш за все пошукаю квартиру якусь недорогу й переїду. Бо то тільки я, а ще як чоловік вернеться, то він теж буде на “шиї у них сидіти”.
Мене лише одне турбує. Батьки помічають тільки дітей галасливих, а те, що вони кожного дня повертаються з роботи в тепло і затишок, в чисту квартиру, де пахне свіжозвареним супом, то цього вони не помічають!? Це все з неба падає? Або продукти в холодильнику, які я оплачую зі своєї карти, і комуналка порівну?
Словом, образили вони мене. Я домогосподаркою не наймалася! Я для них стараюсь, а вони чекають, щоб я швидше забралася. Певно думають, що мені цього не хочеться, що мені так добре живеться…
