Батьки мого чоловіка багато років тому виїхали за кордон, а його залишили на бабусю з дідусем. Вони лишилися там жити, але Ігоря до себе так і не забрали. Лише, коли прийшла старість, вони згадали про сина й хочуть, щоб він їх доглядав.

Мого чоловіка Ігоря виховували бабуся з дідусем, бо батьки в 90-х виїхали закордон. Життя було дуже важким, часом не було, що їсти, не було роботи й, відповідно, грошей. Батьки вирішили їхати разом, бо знали, що більшість сімей, коли опиняються на відстані, не мають майбутнього.

Чоловік мій тоді був ще зовсім дитиною і переїзд був би для нього великим стресом. Тому мого Ігоря батьки залишили з бабусею і дідусем по маминій лінії. Ті дуже любили свого внука, гарно його виховували й старалися дати йому все найкраще!

Коли ми з чоловіком познайомилися, то його дідусь вже рік, як помер і це була дуже важка втрата для всіх, особливо для Ігоря. Він дідуся за батька вважав, бо той його навчив всього, що сам вмів, підтримував у будь-якому рішенні.

За роки на заробітках батьки чоловіка дуже допомагали сину, та й зараз, коли ми вже маємо своїх дітей, вони допомагають нам матеріально.
Попри те все, Ігор до цього часу не розуміє, чому його не забрали до себе, чому не об’єднали родину раніше. Адже за стільки років вони стали майже чужими один одному. Гроші — це не все, що потрібно дитині!

Зараз склалася така ситуація, що батьки старіють і щоразу натякають, що їм з часом буде потрібний догляд, що немає кому води склянку подати. Ми з чоловіком прекрасно розуміємо до чого йде мова. Їхні бажання цілком зрозумілі, але як же наше життя, наша сім’я. В Україні в нас з чоловіком хороша робота, рідні, друзі, наше житло, врешті решт. А там — ми ніхто. В нас там нічого немає.

На цій темі в нас часто виникають конфлікти, непорозуміння, бо я не хочу нікуди їхати. Та чоловік наполягає, що це його обов’язок. Нещодавно в Ігоревого тата стався інсульт. Це велика проблема, я розумію. Вони мають фінансову можливість і тому найняли доглядальницю, яка приходить щодня і допомагає свекрусі все робити по дому, готує їсти, купляє ліки, доглядає батька. А я розумію, що одного дня чоловік скаже збирати речі. А там нам треба буде звикати до іншого життя, починати все з початку.

Оцените статью
Батьки мого чоловіка багато років тому виїхали за кордон, а його залишили на бабусю з дідусем. Вони лишилися там жити, але Ігоря до себе так і не забрали. Лише, коли прийшла старість, вони згадали про сина й хочуть, щоб він їх доглядав.