Розкажу вам історію з життя своєї сусідки, яку, на мою думку, має почути кожен. Я з батьками приїхала жити в маленьке містечко, 50 тисяч жителів, ще на початку 2000-х років. По сусідству зі мною жила дівчинка Оля, з якою я подружилася. Ми вчилися в одному класі, в нас були спільні інтереси, і я стала свідком її знайомства з Костею, доленосного знайомства.
Одного разу я з Олею пішла на шкільну дискотеку, нам було по 13, весела компанія, молодість, нові знайомства – все життя було тільки попереду. На дискотеці до нас підійшли знайомитися хлопці з сусіднього району, одним з них був Костя. Між ним та Олею виникло справжнє кохання, кохання з першого погляду.
Вже з осені Костя перевівся в нашу школу, потрапив до нас у клас і почав сидіти з Олею за одною партою. Для всієї школи вони були пара №1. Виховані, без шкідливих звичок, добре вчились, любили один одного. Всі були впевнені, що старість вони зустрінуть теж разом. За два місяці до випускного Ольга завагітніла. Скільки галасу було! Її батьки хотіли, аби вона вступила в педагогічне училище, підготували для неї бабусину квартиру, в них були величезні плани на дочку. Батьки Кості теж були, м’яко кажучи, не в захваті від таких новин. У висновку Оліні батьки відмовились організовувати дітям весілля й почали здавати бабусину квартиру. Ольга образилася на своїх батьків, і почала жити в нас.
Восени Костю забрали до армії, Оля в цей час працювала касиром на 5 місяці вагітності й ми готувалися до пологів. Мої батьки підтримали молоду пару й ми пообіцяли Кості, що з його коханою все буде гаразд.
Навесні Костя повернувся з армії, Ольга його зустріла з маленьким синочком на руках, і здавалося, ця пара була найщасливішою на світі, хоча попереду на них чекали величезні випробування. Спершу вони зняли маленьку кімнатку в старенької бабусі в сусідньому під’їзді. Коли працював вдень на заводі, а вночі охоронцем в супермаркеті. Також він вчився на заочному відділенні юридичного факультету. Ольга ж підробляла нянею в декреті, сиділа з дітками й своїм синочком і навчалася на заочній формі факультету психології.
Йшли роки, Костя відкрив свою охоронну фірму, синочок пішов у садок, а Ольга почала працювати психологом у приватній клініці. Одного дня, Ользі подзвонила мама:
– Доню, твій батько пішов від нас, мені потрібна твоя підтримка.
– А де ти з батьком була, коли я жила у своєї подруги? Коли нам з Кольою довелося жити в старенької бабці? Коли я ночами не спала й з чоловіком ставили на ноги рідного сина? Дякую тобі мамо за життєвий урок, проте допомогти тобі нічим не можу.
Ольга поставила трубку й зловила себе на думці, що ні на секунду не жалкує, що вчинила саме так.
Невдовзі Ольга завагітніла вдруге, як виявилось, це була дівчинка й подружжя не вірило своєму щастю. Ця вагітіність була набагато легшою – коханий поряд, своя квартира, а синочок вже ходив у перший клас. Народивши Ольга змогла найняти няню й продовжувати працювати психологом, більше того, вони з Костьою почали зводити власний будинок.
У маленькому містечку чутки ширяться швидко й вже невдовзі батьки Кості дізналися про успіхи свого сина. В один з вихідних в їх квартиру хтось постукав. Відчинивши двері Костя завмер на місті, перед ним стояли рідні батьки.
– Що, й в оселю не впустиш? – спитав рідний батько Кості.
– Та заходь, тату.
– От молодь облаштувалася, – захопливо защебетала Костіна мама. Слухайте, може допоможете батькам– пенсіонерам, на старості років? Ви ж будинок зводите, може нам цю квартирку залишите?
– Вибач мама, але цю квартиру ми залишимо нашому сину, – заявив впевнено Костя. Коли нам потрібна була ваша допомога ви відвернулися від нас, тому ми хочемо допомогти нашим дітям.
Батьки й роздягатися не стали, бо зразу зрозуміли – в цій оселі їм не раді. Вже за місяць вагітна Оля з Костьою провідали стареньку бабусю, в якої винаймали квартиру 7 років тому. Старенька впізнала їх і розплакалася від щастя. Як виявилось, подружжя вирішило віддячити жінці й зробити в її маленькій квартирці ремонт.
Минуло 10 років. Якось Оля з дітьми зайшла до мене на каву й у під’їзді зустріла свою маму, з якою не розмовляла з моменту того фатального дзвінка.
– Привіт мамо, – не впевнено сказала Ольга.
– Олічка, дитинко, я тебе й не впізнала. Боже, це ж мої внуки.
Старенька почала обіймати дітей прямісінько в під’їзді й розплакалася цілуючи рідних онуків. Ольга не стрималася й запросила маму в кафе, між ними відбулася довга й важка розмова, проте жінкам вдалося помиритись. З того часу Ольга почала приїжджати частіше. Поки ми гуляли по магазинах Оліна мама сиділа з внуками й щастю старенької не було меж.
Щодо батьків Кості, то їм теж вдалося знайти спільну мову з сином. Його мама була частою гостею в їх будинку й обожнювала своїх внуків.
