Я завжди непогано заробляв і ще з університету забезпечував себе сам. Згодом одружився і в нас з дружиною народилось двоє дітей.
Ми завжди добре до дітей ставились і завжди поважали їхню думку. Хотіли, щоб наші діти були розумними і цікавими особистостями.
Коли вони підросли, то старша дочка вступила в університет на бюджет. Ми були дуже щасливими за неї. Перед вступом ми довгий час наймали репетиторів і думали, що якщо вона не вступить на бюджет, то ми оплатимо їй контракт.
Молодший син завжди мріяв отримати атестат за кордоном і ми вирішили здійснити його мрію. Нам було страшно відпускати його самого, але в Польщі він отримає дійсно гарно освіту. Ми мали заощадження, які ми віддали оплату репетиторів, а згодом навчання і проживання закордоном.
Померла моя матір і я успадкував її будинок. Ми з дружиною вирішили, що будемо жити у ньому, тому хотіли зробити там ремонт. Дочка про це дізнався і сказала, що ніяких майстрів не потрібно, бо у неї є хлопець, який зробить усе сам. Він пошпаклював і пофарбував стіни, поставив ламінат. Дочка купила за свої гроші нову сантехніку. Згодом ми переїхали у будинок в якому був зроблений дорогий ремонт.
Через шість місяців Наталя сказала, що збирається виходить заміж за того хлопця, який робив нам ремонт і ми вирішили подарувати їй свою квартиру. Хотіли, щоб молоді люди мали де жити, а в нашій квартирі ніхто не жив. Квартирантів ми не хотіли брати, а дочка з її нареченим орендували квартиру.
Ми сина запитали чи можна віддати квартиру дочці і він погодився, бо планував залишитись в Польщі жити.
Тепер дочка з зятем жили в квартирі, а син в Польщі, а ми в будинку і всі були задоволені та щасливі. Одного дня син прийшов з валізами до нас та сказав, що приїхав в Україну і залишиться тут жити. Ми зраділи, бо дуже сумували за Миколою. Виявилось, що син насправді хотів, щоб йому купили квартиру. Я запропонував йому жити в нас в будинку, але він відмовився, бо не бажає жити за містом. Каже, що хоче, як сестра мати своє житло. Я відмовив і він образився та сказав, що ми любимо сестру більше, ніж його, бо ми про неї подбали.
Ми дуже посварились і дружина сказала, що ми на навчання, харчування і проживання у Польщі синові дали багато грошей. Хлопець слова матері сприйняв дуже погано, він подумав, що ми жаліємо ті гроші, які колись на нього були витрачені. Микола хлопнув дверима і поїхав до друзів. Ми через те дуже переживаємо, але можливості купити квартиру синові ми не маємо. Усі наші заощадження пішли на його навчання закордоном і ми не зможемо йому відкласти на квартиру.
Дружина вчора до нього телефонувала і просила повернутись додому, але він навіть говорити з нею не хоче. Хлопець ображається і вимагає квартиру, він не розуміє, що ми вже на пенсії і не маємо де йому взяти гроші на квартиру.
Дочку з зятем ми не виженемо, бо це неправильно. Ми за її навчання не платили, а сину на освіту дали багато грошей, тому хай змириться, що квартиру від нас не отримає.
