Ми з дочкою завжди бідно жили, я працюю вчителькою українською мови і дуже мало заробляю. Ми з чоловіком розлучились коли дочці виповнилось чотири роки і він мені ніколи не допомагав.
Наталя вийшла заміж за хлопця з заможної родини. Свати справили дуже гарне весілля нашим дітям. Ми з дочкою запросили двадцять людей, а зі сторони молодого було сто десять гостей. Я на весіллі себе відчувала гіршою за інших, бо одягнута я була скромно і гості з моєї сторони теж. Усі гості зі сторони зятя з усмішкою дивились на мене і вітали свекра зі свекрухою, а зі мною навіть говорити не захотіли. Моя дочка дуже засмутилась через це.
А потім свекор подарував молодим машину і квартиру, бо хотів, щоб його син мав хороші умови для життя і нічим не переймався. Моя дочка тоді ще вчилась в університеті, тому грошей у сімейний бюджет вона не могла докласти. Після отримання диплому Наталя влаштувалась на роботу, але досвіду у неї мало, тому платять їй не багато.
Я старалась допомагати дочці всім чим зможу. Передавала їй консервацію, інколи давала гроші, бо переживала, що свекор зі свекрухою будуть дорікати Наталі через те, що вона прийшла на все готове.
Одного разу зять сказав моїй дочці, що їм прийдеться відробити його батькам квартиру і машину, бо у їхній сім’ї ніхто просто так грошима не розкидається. Вона дуже засмучена, бо не знає, що їй робити. Вона розуміє, що батьки чоловіка тепер будуть командувати у її сім’ї, бо вони дали їм багато грошей.
Мені жаль свою дочку, бо вона добра, працьовита і відповідальна дівчина. Але з бідної сім’ї, тому до неї родичі чоловіка погано ставляться. Вона зараз мучиться тільки через те, що я мало заробляю і не можу їй допомогти.
Наталя кохає свого чоловіка і не хоче розлучатись, але вона відчуває, що через те, що вона бідна свекруха зі свекром вважають її пустим місцем.
