Бе3совісні батьки чоловіка прибігли ділити квартиру вже через місяць після сmе_рті їхнього сина.

Коли мого чоловіка не стало, ми з ним були в шлюбі вже 7 років, виховували двох донечок і чекали на появу сина. Мій Андрій працював закордоном. Робота у нього була досить небезпечна. Але біда застала його не в чужій країні, як я того завжди боялася, а вдома.

Я довго не могла оговтатися, якраз вагітна ходила. Сина нашого я не вберегла. Тут чоловіка хоронять, а я з викиднем в лікарні лежу і зробити нічого не можу. Так інколи думаю і розумію, якби не донечки, то мені немає що на світі цьому робити. Андрію ще було жити й жити, молодий і здоровий чоловік… Але проблема зараз не у моєму душевному болі, а в тому, що люди, буває, зовсім совісті не мають.

Ще до трагедії, зібравши зі світу по нитці, ми з Андрієм придбали собі квартиру. Тоді вже були в шлюбі, тому квартира спільна, але оформлена на мене. Чоловік наполіг, а я тоді й подумати не могла, що колись буду жити в ній без нього. Не минуло й місяця після смерті чоловіка, як появилися його батьки з вимогою виплатити їм половину суми за квартиру, бо, мовляв, вони теж туди вклалися і взагалі, квартира була куплена на кошти Андрія.

Після всього того горя, що я пережила, залишившись з двома малими дітьми на руках, я не могла думати про поділ квартири у той момент. Але слова свекра і свекрухи засіли мені в голові назавжди. То так вони за своїм сином скорботу тримають, що не пройшло й місяця, а вони вже прийшли ділити не їхню квартиру? Забирати у внуків? Щоб ви розуміли, вони допомогли нам ремонт в дитячій кімнаті зробити. На цьому все. Більше їхнього там немає нічого.

Вислухавши всю ту дурню, з якою вони до мене прийшли я чітко дала їм зрозуміти: вони нічого не отримають, ні копійки, а все через свою жадність. Квартира оформлена на мене, а значить — моїх з Андрієм дітей!

Але цікаво те, що Андрій завжди сварився з батьками. Вони були проти нас, ніколи ні в чому не підтримували сина. Вони хотіли, щоб син жив біля них і у всьому їм та сестрі допомагав. А поряд завжди була я і діти. Та що там, моя мама частіше з Андрієм говорила, аніж рідна, вони після весілля взагалі перестали цікавитися справами сина. Що вони зараз можуть вимагати?

Дивні люди… Я сміюся зараз, але в душі пусто, хочеться зникнути кудись, але я тримаюся, в мене діти малі. Знаю, що чоловік бачить нас і хоче, щоб ми щасливі були. А цим “батькам” я якщо не словами, то судом доведу, що їм немає на що претендувати.

Оцените статью
Бе3совісні батьки чоловіка прибігли ділити квартиру вже через місяць після сmе_рті їхнього сина.