Bідчинились двері одної з квартир. Я помітила дідуся років 70. Тоді я заплакала ще сильніше. Адже прекрасно розуміла, що цей дід мене ніяк не врятує.

Звуть мене Софія і нещодавно мені виповнилося 24 роки. На даний момент я проживаю у власній квартирі, окремо від батьків. Це житло залишилось мені у спадок від рідного дядька. Так трапилось, що сім’ї у нього не було, а зі мною він завжди був у хороших стосунках, тому і вписав у заповіт.

Я живу тут уже близько двох років і ніколи не жалілась на якісь неприємні ситуації в домі. Та декілька місяців тому в сусідню квартиру заїхали хлопці-студенти, які тільки те й робили, що гуляли, розважались, шуміли. З того часу моє життя перетворилось на суцільний безперервний шум. Майже кожного дня вони щось святкували. А я сиджу і чекаю, коли той безлад закінчиться і зможу спокійно поспати.

В один із таких вечорів я поверталась з роботи значно пізніше ніж зазвичай. Довго робили квартальний звіт, а потім ще й по дорозі в магазин зайшла. День видався мені настільки важким, що я думала лише про одне – тепле ліжко. Цілий день я не їла, та й не хотіла вже ставати до плити.

Та не все сталося так, як я собі задумала. Коли я вийшла з ліфта, то одночасно із квартири сусіда виповзли, по-інакшому не скажеш, два молодика в стані алкогольного сп’яніння. Не встигли вони побачити мене, як почали перегороджувати шлях та щось говорити.

Опиратися їхнім діям я не могла. Яка я і які вони. Два дорослі мужчини. Вони стали чіпати мене руками, а я не могла нічого зробити крім того, як розкрити рот і кричати. Сльози котились по моїх очах, я билась руками і ногами. І тут почула тупіт ніг. В очах зажевріла надія, що мені допоможуть, та двоє молодих хлопців пройшли мимо, вдаючи, ніби навколо нічого не відбувається.

В якийсь момент в голові я змирилась із тим, що зараз буде. Та в мить відчинились двері одної з квартир. Я помітила дідуся років 70. Тоді я заплакала ще сильніше. Адже прекрасно розуміла, що цей дід мене ніяк не врятує.

Та старий не чекав ні хвилини. Відразу взяв свою тростину для ходьби і почав молотити моїх кривдників. Вони не очікували такого зі сторони дідуся, тому спочатку закривались руками, а потім і геть пішли, говорячи, що я не варта таких жертв.

Я не пам’ятаю, чи змогла зв’язати хоч слово, щоб подякувати старому. З усіх сил я побігла до свого житла.

Декілька днів я не могла оговтатися. Найбільше лякало, якими байдужими і злими є люди. Ігнорувати чиїсь крики, прохання про допомогу, плач – занадто жорстоко навіть для сучасного світу.

А от із сміливості дідуся я дійсно в шоці. Зрозуміло, що сили були нерівними, та він не залишився осторонь. І це багато про що говорить. На наступний день я купила торт і пішла віддячити своєму спасителю. Адже на такі сміливі вчинки в похилому віці здатен не кожен.

Оцените статью
Bідчинились двері одної з квартир. Я помітила дідуся років 70. Тоді я заплакала ще сильніше. Адже прекрасно розуміла, що цей дід мене ніяк не врятує.