Заміж я виходила по любові. Та не встигнувши натішитись новим статусом, зрозуміла, що мені не вистачає коханого “як чоловіка”. Зі всім іншим у нас повний порядок. Ми розуміємо одне одного, підтримуємо, завжди маємо про що поговорити, я в ньому впевнена і почуваюся захищеною. Я ж і покохала його не красиве личко, а саме його прекрасні людські якості.
Вже бувши заміжньою, я закохалася в іншого. Він був досить привабливим і давав мені те, чого не міг дати чоловік. Я вирішила нікого не обманювати й подала на розлучення. Почала жити із новим кавалером, але зрозуміла, що подружнє життя не закінчується ліжком.
Спершу мене доводило до сказу його близьке спілкування з першою дружиною. На фоні цього почали виникати суперечки, сварки, викликані недовірою. Йому теж не подобалося жити вислуховуючи постійні докори. Він став дратівливим, вже й сам почав підвищувати на мене голос, казав, що я порушую його особистий простір. Я намагалася якось зберегти стосунки, але зрозуміла, що вони не мають майбутнього. Тепер вважаю, що поспішила, покинувши першого чоловіка із яким ми дивилися не одне на одного, а в одну сторону. Не цінувала те, що мала, а тепер кусаю лікті. Ми досі спілкуємося, він навіть після розлучення знаходить потрібні слова, щоб підтримати мене. Я його кохала, просто це кохання було дещо іншим.
Мій колишній чоловік зараз зустрічається з іншою жінкою і все йде до весілля. Не проходить і дня, щоб я не думала про нього.
Як я могла втратити таку близьку по духу людину? Заради чого? Тепер лише картаю себе. Мені дуже важко. Не знаю, як вийти з цього стану і чим себе розрадити..
