У нас з чоловіком дуже дивне виявилося життя. Взагалі, ми люди досить заможні, живемо в заміському великому будинку де все є. Також їздимо на всілякі курорти, відвідуємо різні країни та просто насолоджуємося життям. Дякувати Богові, що ми є один в одного та що змогли кріпко стати на ноги, щоб подальше життя ні в чому собі не відмовляти.
Але, бувши ще молодими, ми дізналися, що не можемо мати дітей. Це була дуже болюча новина для нас, адже ми обожнюємо діточок та завжди хотіли мати своїх. Згодом ми змирилися з цим фактом і продовжили жити далі. Прожили так разом ми двадцять років, я мала свою найкращу подругу, у якої нещодавно на той час народився синочок. Вона мене взяла хрещеною мамою для Мирослава. Я дуже часто ходила до них у гості та балувала свого хрещеника. Але сталося горе. Моя подруга померла, у неї стався інсульт. Я не могла Мирослава покинути просто напризволяще, щоб його забрали до дитячого будинку. А через те, що його моя подруга виховувала сама, без чоловіка, то ні з ким було його залишати.
На той час ми з чоловіком порадилися та вирішили, що Мирослава ми заберемо собі, оформимо опікунство і будемо батьками для Мирославчика, щоб він ні в чому не відмовляв собі та ріс повноцінною людиною. Ось так з того часу пройшло вже десять років у нас дуже дружна родина. Але одного дня я вийшла на вулицю, щоб полити свої квіти і раптом побачила під парканом дитячу колиску. Я спочатку подумала, що то чиясь дитина і його мама просто десь поруч сидить. А потім все ж таки я вийшла перевірити. А коли вийшла, то побачила дуже стару коляску, всередині якої лежала дитина.
Я її звичайно, що забрала до себе і сказала чоловікові, щоб він викликав поліцію та негайно йшов до магазину купував підгузки для дитини та суміш, щоб її погодувати. На вигляд дитина була місяців чотирьох. А коли я почала її роздягати, то побачила, що це дівчинка. І поки я її перевдягала в одяг мого сина, прийшов чоловік вже з магазину та приїхала поліція. І тут я знаходжу під ковдрою, в якій лежала ця дівчинка записку та якісь документи. Виявилося, що якась жінка, яка народила цю дівчинку не змогла її утримувати, у неї просто не вистачало коштів. Тому вона вирішила підкинути її нам під будинок і благала, щоб ми оформили опікунство на цю дівчинку та виховали її гарно. Також у листі дуже просила, щоб не викидали її напризволяще.
До речі, дівчинку звали Марина, їй було три з половиною місяці. І звичайно, що ми з чоловіком вирішили, що станемо батьками ще для цієї прекрасної Мариночки. Хоча такий вчинок її рідної матері нас шокував, але зараз вся відповідальність за цю дитину лежала на нас. Тому ми вирішили не зволікати та зробили все можливе, щоб залишити її з нами.
Наразі ми з чоловіком щасливі батьки двох прекрасних діточок, яких ми любимо понад усе своє життя і вважаємо, що вони найрідніші у світі.
