Мені двадцять вісім років. Я з дідусем жила в невеликому місті у його приватному будинку. Мої батьки загинули коли мені було вісімнадцять років і дідусь у цей час мене дуже підтримував, а я натомість допомагала йому вдома. Дідусь є батьком моєї матері, крім неї у нього є ще дві дочки. Вони живуть у іншому місті і до нас приїжджали тільки раз у рік на Пасху.
Дідусь пообіцяв мені, що після його смерті будинок успадкую я. Двоє моїх тіток казали, що вони не проти того, щоб я отримала будинок. Вони розповідали, що він їм не потрібен, бо вони живуть далеко. А я не маю де жити, тому і залишусь у цьому будинку.
Дідусь склав на мене заповіт і після його смерті я швидко оформила будинок на себе. Мені в цьому допомогла знайома, яка працювала нотаріусом.
Коли мої тітки дізнались, що я успадкувала будинок, то дуже розізлились на мене. Вони казали, що я мала з ними поділитись, бо вони є рідними дочками мого дідуся і мають право на його майно.
Через декілька тижнів я дізналася, що тітка Оксана і тітка Марина подали в суд. Вони хочуть довести, що я заставила дідуся скласти заповіт на мене. Але це не правда, усі сусіди можуть це підтвердити. Вони знають, як я любила його.
Зараз я з тітками не розмовляю. У мене не залишилось жодних родичів з якими я спілкуюсь. Може, це й на краще, адже мені непотрібні родичі, які хочуть відібрати у мене будинок.
