Здається, всі мої знайомі казали, що з появою в моєму житті діток воно стане тільки кращим і яскравішим. Та от не сталося так, як гадалося.
Як тільки я народила свою першу донечку Мар’яну, чоловік ставав з кожним днем віддаленіший і віддаленіший від сім’ї. А коли доньці виповнився всього рочок, Вова підійшов і заявив, що потрібно було б мені виходити на роботу, а не сидіти у нього на шиї.
Наше весілля було 5 років тому. І ось довгих 4 роки ми їздили по лікарях, тому що я не могла завагітніти. І от рік тому сталося справжнє диво. Можете уявити, якими щасливими ми були. Я купувала по п’ять тестів кожного дня, бо не могла повірити у те, що мрія нарешті здійснилась. Чоловік також був задоволеним і окриленим цією новиною.
Ще коли я була на 3 місяці вагітності, Володя сказав, що вже потрібно сидіти вдома і відправив мене у декрет. Та я не особливо сперечалась, адже якраз в той період мені дійсно було важко працювати. Тож і зараз я думаю, що це рішення було правильним.
Народити все ж було важко. Я довгий час лежала на кушетці в пологовому, та все ж скоро на світ з’явилась наша принцеса. Після пологового чоловік у всьому мені допомагав. Прямо не чоловік, а золото. Навіть вночі вставав до дитини, аби я могла відпочити.
Та не встиг минути рік Мар’янці, як він почав давити на мене з роботою. Спочатку просто питав, чи мені не нудно вдома стільки часу сидіти; коли я планую повернутися на роботу. А потім почав прямо говорити про те, що я нічого не роблю, сиджу вдома і тільки трачу те, що він заробляє.
Та всі жінки мене зараз зрозуміють, бо знають, як це важко виконувати всі домашні обов’язки ще й тоді, коли на руках маленька дитина. А якщо зважати на те, що Вова зовсім перестав мені допомагати, то й взагалі.
Наші розмови почали всі зводитися до скандалів. Він «насідав» на мене зі своїми претензіями, я не мовчала і пояснювала свою позицію. Тоді я сказала, що ще годую дитину своїм молоком, а якщо вийду на роботу, то це буде неможливо. Вова прийняв це і замовк на пів року. Та потім знову почалась стара пісня.
Та я от не могла зрозуміти, як він планує виховувати дитину? Возити до батьків? Вони пенсіонери і їм важко буде справлятися з півторарічною малечею. Та й чи потрібно це взагалі? Возитися з немовлям кожного дня то в один бік, то в інший.
Грошей нам вистачало на все, навіть було, що відкласти. Тож я не розумію, для чого така гостра потреба працювати обом.
Я не хочу ростити дитину у атмосфері крику і ненависті. Та і виходу з цієї ситуації я не маю. Не хотілося б залишати рідну дитину на чужих людей і навіть не бачити, як вона росте.
