— Оксана, ти що, цими вихідними додому зібралася їхати, ти що, забула, ми ж збиралися на прем’єру фільму разом сходити! Ти ж знаєш, що я без тебе нікуди не піду! — з докором у голосі запитала в Оксани її подруга по кімнаті.
— Не ображайся, але цього разу без мене, в мами день народження, вона чекає мене, — з посмішкою відповіла дівчина і продовжила збирати сумку в дорогу.
— А, ну якщо у мами, то святе. Передавай їй від мене привітання, — продовжила подруга.
Оксана кивнула головою.
Вже наступного ранку вона сиділа в автобусі і їхала до своєї любої матусі, якої не бачила вже кілька місяців. Дівчина ще ніколи на такий довгий час не розлучалася з матір’ю. Але вона була першокурсницею і доводилося жертвувати своїми вихідними з мамою, щоб провести час за навчанням. Оксана знала, що мама не буде проти, бо побачити доньку у якості студенток одного з найпрестижніших факультетів міста — було її мрією. А ще більше мама хотіла, щоб її донька старанно вчилася, здобула вищу освіту й змогла працювати за своїм фахом. Іншими словами, щоб могла сама про себе потурбуватися.
Оксана їхала не з пустими руками. По дорозі дівчина купила улюблені мамині квіти — жовті хризантеми та її улюблений шоколадний торт.
Якісь три години в дорозі й Оксана вже була на місці, біля своєї мами. Вона першим ділом поставила квіти у вазу, що вже давним-давно пустувала. А потім витягла свічку, запалила її, промовила молитву й сіла на лавку біля своєї рідної матусі. Витягла торт й поклала його біля себе. Вона старалася поводитися невимушено, говорила без упину все, що на думку приходило, але в одну мить сльози хлинули їй з очей і вона не знала, як їх зупинити, щоб не засмучувати маму. Адже мама ніколи не любила, коли вона плакала.
Сльози капали з очей, поки дівчина просила у мами вибачення, що так довго не приїздила до неї. З моменту похорону пройшло вже пів року, вже пів року Оксана — сирота. Мами не стало дуже раптово, ще цілком молода і здорова жінка була, ніхто й подумати не міг… А Оксана тим більше. Вона лишила маму й поїхала жити в гуртожиток, а одного дня сусідка зателефонувала їй, посеред пари, й сказала, що мами більше немає. Ось так в дівчини повалитися весь світ в одну мить. Ще зранку мама написала їй повідомлення з проханням обов’язково поснідати, бо інакше вона переживатиме, а вже через кілька годин мама померла. Дівчина була у розпачі, адже окрім мами у неї більше нікого не було…
Трішки заспокоївшись, вона почала розповідати мамі все те, що відбулося в її житті за ці кілька місяців, хвалилася успіхами в навчанні, пообіцяла, що здійснить мамину мрію.
Наговорилася вона досхочу, жаль тільки мама не сказала ні слова, не погладила по голові, як це робила раніше, не обняла. Тільки посміхалася весь час. Оксана вибрала таку фотографію на могилу матері, де вона посміхається. Вона не хотіла приходити до мами й плакати, хоч це було дуже важко. Вона хотіла, щоб мама завжди дивилася на неї з посмішкою.
Коли почало сутеніти, дівчина встала й попрощалася з мамою, пообіцявши, що більше не залишатиме її одну на такий довгий час і старатиметься приїжджати частіше…
