Нещодавно з моїм батьком сталась біда – в нього стався інсульт, після чого відняло ного і він тримав інвалідність. Мама моя давно пішла з життя, тому він проживав сам в трикімнатній квартирі. Раніше все було нормально, ми з родиною також мали де жити. Квартира трішки менша, проте нам було зручно. Й до роботи близько, і взагалі. Якась вона мені приємніша була. Після цієї біди, що спіткала батька, було вирішено переїхати до нього у квартиру, щоб доглядати, та допомагати. Він звісно у своєму розумі залишився, проте психологічно важко. Все життя бігав на своїх двох, а тепер маєш крутити руками колеса…
Дружина погодилась залишити свою роботу, щоб придивлятись за батьком, та нашим сином. Тепер доводиться кожного ранку возити до школи на машині. Забирати, відповідно, також. Звикнутись з новою обстановкою було досить тяжко. Всі звикли до минулого ритму життя, а притиратись заново ще та справа. Але з усім тим, якось впорались. Нещодавно до мого батька прийшов в гості друг. Вони сиділи на кухні, розмовляли про своє, пили чай. Розмова у них була весела, було чути сміх та жарти, як зрозумілі тільки близьким друзям.
Я поїхав у справах, син пішов грати на вулицю з друзями, а в кімнаті лишилась дружина. Батько, напевно, подумав що нікого немає, тому різко змінив тему розмови. Довго жалівся своєму другові, що йому вже набридлі ці нахлібники в його квартирі.
-Переїхали, і навіть не запитали дозволу. Воду використовують ніби нескінченний, світло ввечері по всій квартирі вмикають. Горить ніби на Хрещатику. А продукти. Ти навіть не уявляєш, скільки вони жеруть! А дружина мого сина? Паскудна людинка. Готувати не вміє, та ще й на шию йому сіла. Звільнилась з роботи й тепер днями вдома сидить. Ледащо!
Список був довгим. Дружина мені навіть все розповідати не захотіла. Я взагалі не зрозумів звідки претензії. Це ми б мали їх висувати, бо за все, в тому рахунку воду, газ, світло, опалення все оплачую я. пенсію, яку батько отримує на карту я не чіпаю. Він нею розпоряджається як забажає. Навіть більше скажу, кожного тижня підкидаю йому тисячу-дві на поточні потреби. Чесно сказати, батько мене просто розчарував! Я хотів йому допомогти, бо як не крути, ми рідні, та я його люблю. Проте отака дяка за щиру допомогу. Таке наговорювати на мою дружину. Вона йому й торти кожного дня пече, сама сільодку робить, яку батько так любить…
Після дзвінка дружини в сльозах, я сказав їй збирати речі, ми переїздимо назад. Сам буду інколи до батька навідуватись. Видно, без нас йому буде краще. Нам так точно легше морально.