– Ну ось бачиш, у нас все прекрасно виходить, ось ще декілька тижнів і можна відкривати інший магазин – в піднесеному настрої викрикував Михайло.
– Добре, ти мав рацію і я вірю тобі, але не заглядаймо наперед. Просто мовчки запаковуймо, бо можемо й не встигнути.
Михайло та Надія прожили у шлюбі більше ніж шість років. Відразу після весілля за подаровані гроші вони вирішили відкрити бізнес. Поки грошей на утримання цієї справи офлайн не було, то вирішили працювати лише в Інтернеті. І ось скоро їхня квартира була заставлена косметичними товарами.
Та оскільки дохід завжди був нестабільним, то жінка мусила ще ходити на звичайну роботу до шкільної бібліотеки. А сьогодні чоловік десь пропадав допізна, увечері прийшов весь без настрою та з кислим виразом обличчя. Вечеряти не став та і з сім’єю на контакт не ішов.
Потім же він почав свою серйозну промову:
– Слухай, Надіє, ми все ж таки повинні були орендувати те приміщення. Нехай спочатку підемо в мінус, але потім обов’язково із усім справимось. А якщо ні, то хіба заради такої справи не можна кредит узяти?
– Який кредит? Ти з дуба впав? Ми і так не маємо там великих успіхів, я мушу постійно на роботу ходити, аби покрити збитки, а ти пропонуєш ще в більші борги влізти. Це зовсім невиправданий ризик.
– Все з тобою зрозуміло. Якщо не віриш у мої сили та не любиш, то так і скажи. Для чого ці відмовки? Я постійно для нас стараюсь, а ти навіть підтримати не можеш. Знаєш, мені набридло, піду куди подалі з цього божевільного дому.
– Куди ти іти надумав? За вікном ніч.
– Я втомився від такого ставлення. Піду до іншої, яка буде мене більше цінувати.
– Та що ти говориш? Невже ти не знаєш, як сильно мене ранять такі слова? Добре, я погоджусь на кредит, якщо тобі це так важливо. Думаю, мені в банку не відмовлять. Все у нас із тобою буде чудово.
Так воно і трапилось. Надія пішла оформлювати кредит, отримала бажані гроші і довірила їх чоловікові на розвиток бізнесу, та через декілька місяців справа, як і очікувалось, прогоріла. Тому Михайло забрав усі свої речі та пішов з дому. Бідна Надя не знала, як їй далі жити. Мало того, що чоловік покинув, то ще і застрягла в боргах по вуха.
Напевно, з цього відчаю вона й надумала хоча б використати те приміщення, яке вони орендували, пригадала своє студентське минуле, в період якого займалась танцями та почала давати групові, а згодом і індивідуальні уроки. Вона тоді і подумати не могла, що улюблена справа може приносити такий прибуток. Не минуло й року, як кредит було погашено.
Коли про це дізнався Міша, то виявив бажання повернутись. І Надія, наївна душа, подумала, що так буде краще для їх всіх та прийняла його назад. Навіть не знаю, чим можна виправдати такий вчинок.
