Чергова історія про незадоволену свекруху. Вона — ідеальна господиня. Я нею захоплююся. Але одне в ній мене не влаштовує — її поганий язик, який дуже часто робить біду в нашій хаті.
Ми з чоловіком побралися 4 роки тому. Живемо окремо від батьків, маємо свою хату. До народження дитини, ми з чоловіком все оплачували самі, в батьків нічого не просили. Але з народженням донечки наше фінансове становище стало досить скрутне. Мені на ранньому терміні вагітності довелося покинути роботу. Відповідно, гроші у сім’ю я перестала приносити, все лягло на плечі чоловіка.
Я народила дитину і вже коли їй виповнилося пів року, вирішила знову повернутися до роботи. Бо постійна економія на всьому, сварки з чоловіком через гроші мені стали кісткою в горлі. Він економив на дитині й мені це не подобалося. А одного дня заявив мені, що я взагалі нічого не роблю. Я дуже образилася на нього за ці слова й вирішила знову йти на роботу.
На допомогу прийшла моя мама, яка вже пенсіонерка. Вона живе на сусідній вулиці від нас, в будь-який момент може прийти та виручити. Вона сказала, що сама буде з внучкою сидіти. Я була дуже рада і я ціную її допомогу. Доця дуже любить свою бабусю, буквально з перших хвилин свого життя!
Свекрухи довго мовчала. Але одного дня прийшла до нас ввечері. Я якраз дитину вклала. Ми сіли на кухні пити чай. І тут вона почала: “А чому це у вас вдома такий безлад, невже не можна прибрати трохи”. Я подивилася навколо — тільки посуд за день назбирався. Кажу їй, що не встигаю, тільки вернулась з роботи й зразу до дитини побігла. “А я у свій час все встигала сама робити, і на роботі працювала і з дітьми справлялася, і в домі завжди був порядок”, — сказала мені свекруха. А потім продовжила: “Я не хочу, щоб мій син та внучка жили в таких жахливих умовах.”
Чоловік сидів і тільки мовчки головую кивав, як той папуга. А я сказала прямо: “Прийдіть і допоможіть. Як щось не подобається, бачите, що я погана господиня, мама, прийдіть і поможіть! А як ні, то дайте мені грошей, якими ваш син мені постійно дорікає, а я буду сидіти вдома, прибирати, готувати, дитину бавити, а не вислуховувати його скиглення”.
Свекруха образилася й пішла. А я Іванові сказала: “Я працюю на роботі так, як і ти. Робочий день у мене довший і заробляю я більше за тебе. Якщо хочеш, щоб вдома було все ідеально, допомагай хоч чимось! Ти ж теж нічого не робиш вдома. Не хочеш помагати, то я переїжджаю до батьків, а ти живи тут, і мама тобі хай соплі підтирає. Подивимося, чи довго протягнеш. А я — не робот!”
