Ми з чоловіком вже майже 40 років разом. Мені здавалось, що ми прожили разом щасливе житті і нічого не зможе це змінити. Але схоже, що навіть найсильніша любов може згаснути, хоч як би я відмовлялась у це вірити.
У нас з ним троє дітей. Два роки наймолодша донька вийшла заміж і ми залишились з ним вдвох. Вперше за останні 35 років. Тоді-то ми й помітили, що нам насправді і розмовляти немає про що. Усі ці роки ми жили заради і дітей і саме вони робили нас подружжям і сім’єю. Без них це все втрачало сенс. Чоловік почав мріяти про те, щоб ми купили ділянку за містом, де можна було б відпочивати і дихати свіжим повітрям. Переконував мене, що зміна оточення допоможе нам. Я зовсім не хотіла цієї мороки, та й перспектива переїхати до села мене не приваблювала.
Але через деякий час я здалась. Мені просто хотілось, щоб чоловік був щасливий і до нас повернулась минула ніжність, якої мені так бракувало. Ми швидко знайшли невеличкий будиночок, тож нам навіть не довелось займатись будівництвом, що не могло не тішити. У селі ми прожили усе літо. Свіже повітря дійсно допомогло нам відпочити і розслабитись
Проте прийшла осінь і мені хотілось повернутись до рідної квартири. Чоловік неохоче, але погодився. Але навіть після повернення додому, він продовжував усі вихідні проводити там. Спершу я теж їздила з ним, а потім перестала. Та й він, якщо чесно, не спішив мене кликати. Я вирішила дізнатись у чому справа, тому одного разу поїхала слідом за ним. І те, що я застала, назавжди залишитися у моїй пам’яті.
Виявилось, що поки ми жили у селі, чоловік почав тісно спілкуватись із нашою сусідкою і усі ці тижні їздив саме до неї. Я розкрила його брехню і очікувала, що він почне вибачати і оправдовуватись, і зрештою повернеться до мене. Але він не став нічого заперечувати, лише сказав, що хоче подати на розлучення.
І це після 40 років спільного життя…
