Ситуація склалася, звісно, неприємна. І я була свідком всьому.
Зої пощастило добре вийти заміж. Її Саша порядний чоловік, не п’є, працює на роботі, після роботи не з друзями, а одразу додому, до жінки. Все на перший погляд здається просто чудово. Але є ще, власне, моя подруга Зоя. При всій моїй любові до неї, характер у неї не дуже. Любить перебільшувати й драматизувати все. Любить, щоб її всі жаліли й втішали. Але людина вона щира й добра. У нас з нею стосунки близькі, я завжди їй говорю — перестань скиглити й придумувати собі проблеми! Вона мене не послухала й натворила справ.
Живемо ми по сусідству в багатоквартирному будинку. Частенько після роботи або вона до мене, або я до неї заглядаю на каву. Чоловіки наші в цей час ще на роботі, ось ми собі сидимо. І тут одного разу її занесло не туди. Почала свекруху обговорювати, що, мовляв, та сидить у себе в селі і її нічого не турбує. Навіть грошима не допомагає, хоча має їх. Жалілася, що свекруха її не поважає, змушує чоловікові прислуговувати. А Зоя така жінка, що зайвий раз на кухню не зайде. Не до кухні вона, їй би посидіти й потеревенити з кимось, подрімати після роботи. Кілька разів ще згадала свекруху недобрим словом, а потім на чоловіка перекинулася. Мовляв, тюхтій він, грошей додому мало приносить, і взагалі, вона вискочила за нього, бо дурна була. Тепер, мовляв, вона б подумала і вибрала якусь партію вдалішу, з більшим гаманцем.
Я слухала її й вухам своїм не вірила. Я б може вірила, якби не знала її свекруху. Я виросла на її очах. Шикарна жінка! Вона все завжди встигає, має чудовий вигляд, працює на роботі й ще встигає в домі лад тримати. А знаючи трохи її характер, я ніколи в житті не повірю, щоб вона колись щось говорила Зої. Вона живе своїм життям і не пхається до молодих. Після смерті чоловіка, ніби ковток свіжого повітря дістала. Та й, коли її не запитати, у неї невістка завжди найкраща, вміла й красива. Щось Зоя трохи прикрасила.
Раптом, на нашій розмові, на кухню зайшов Сашко, глянув на Зою і сказав:
— А тепер слухай, що я скажу. Зараз йдеш, збираєш свої речі й забираєшся звідси. Жінко, все у твоїх руках! Лишай, як ти кажеш, “тюхтія” і шукай собі свого ідеального чоловіка, який буде тебе терпіти.
Я як сиділа, так і завмерла. Коли вони почали сваритися, я мигцем проскочила у свою квартиру. Саша правий тут. Хай там як, але повага у сім’ї повинна бути. Якщо тебе не влаштовує чоловік, життя з ним, то все можна вирішити, розірвавши стосунки.
Вже через годину я виглянула у вікно й побачила, як Зоя з сумкою речей попрямувала до автобуса. З того часу ми з нею більше не бачилися, вона, кажуть, вернулася у своє місто й тепер там. Дзвінки мої ігнорує, повідомлення не читає…А я не буду нав’язуватися!
